Ідеалізація Османської імперії у політичній публіцистиці Речі Посполитої середини XVI – середини XVII ст.

Стаття присвячена недослідженому аспекту антитурецької літератури Речі Посполитої – ідеалізації Османської імперії. Визначається, що польські автори вважали гідним похвали і наслідування у турецькій державі та причини такого ставлення до османів....

Повний опис

Збережено в:

Бібліографічні деталі
Дата:	2015
Автор:	Пилипенко, В.
Формат:	Стаття
Мова:	Ukrainian
Опубліковано:	Інститут української археографії та джерелознавства ім. М.С. Грушевського НАН України 2015
Назва видання:	Сiверянський лiтопис
Теми:	У глиб віків
Онлайн доступ:	https://nasplib.isofts.kiev.ua/handle/123456789/82975
Теги:	Додати тег Немає тегів, Будьте першим, хто поставить тег для цього запису!
Назва журналу:	Digital Library of Periodicals of National Academy of Sciences of Ukraine
Цитувати:	Ідеалізація Османської імперії у політичній публіцистиці Речі Посполитої середини XVI – середини XVII ст. / В. Пилипенко // Сiверянський лiтопис. — 2015. — № 1. — С. 32-38. — Бібліогр.: 21 назв. — укр.

Репозитарії

Digital Library of Periodicals of National Academy of Sciences of Ukraine

id	nasplib_isofts_kiev_ua-123456789-82975
record_format	dspace
spelling	nasplib_isofts_kiev_ua-123456789-829752025-02-09T16:44:58Z Ідеалізація Османської імперії у політичній публіцистиці Речі Посполитої середини XVI – середини XVII ст. Пилипенко, В. У глиб віків Стаття присвячена недослідженому аспекту антитурецької літератури Речі Посполитої – ідеалізації Османської імперії. Визначається, що польські автори вважали гідним похвали і наслідування у турецькій державі та причини такого ставлення до османів. Статья посвящена неисследованному аспекту антитурецкой литературы Речи Посполитой – идеализации Османской империи. Определено, что польские авторы считали достойным похвалы и наследования в турецком государстве и проанализировано причины такого отношения к османам. The period of XVI – XVII centuries was the time ofopposition between Christian Europeand the Islamic Ottoman Empire. In this confrontation the Polish-Lithuanian Commonwealth was assigned the role of the eastern border. Polish diplomats and intellectuals created the concept of «Bulwark of Christianity» (antemurale christianitatis) in which the importance of Poland in the fight against the Turks was strongly praised. Contemporaries have devoted thousands of works to the threat from the Ottoman Empire. In the XVI century there appeared a special branch of anti-Turkish literature in many European countries. Usually the Turks were portrayed negatively, but sometimes in European and Polish anti-Turkish works one can find positive attitude to the Turks and their state. To understand why the authors of XVI-XVII centuries considered the Turks worthy of respect, which was quite common, one should find out who wrote about the Ottoman Empire. Priests and Christian monks saw the Turks as eschatological evil. Instead, geographers, politicians, historians, and military tried to understand the structure of the state, especially the society, law, and public policy. The first aspect of the Turks idealization was their military activities. They seized vast areas and caused significant defeats to Christians. Thus the logical conclusion was that the Turks were better soldiers than Europeans. In Polish literature one can find a comparison of Turkish troops with Roman. Victory of the Turks served Polish authors as the contrast to criticism of its own troops. The authors considered Janissaries an example of military discipline. The social structure of the Ottoman Empire often became the object of the idealized description. Among the positive features of the Ottoman state was the absence of social status which allowed making a career through person’s own ability. The Turkish society was often called just as the guarantor was the Sultan. The supporters of state centralization idealized his strong government. It was considered the foundation of justice as the Sultan was ignorant about the origin and status of the person guilty. Of course, the Turkish world was not the same as described. But the contemporaries wanted to see it as such. This fact indicates problems in European countries. 2015 Article Ідеалізація Османської імперії у політичній публіцистиці Речі Посполитої середини XVI – середини XVII ст. / В. Пилипенко // Сiверянський лiтопис. — 2015. — № 1. — С. 32-38. — Бібліогр.: 21 назв. — укр. XXXX-0055 https://nasplib.isofts.kiev.ua/handle/123456789/82975 94(438) «15/16»:32.019.51:327 uk Сiверянський лiтопис application/pdf Інститут української археографії та джерелознавства ім. М.С. Грушевського НАН України
institution	Digital Library of Periodicals of National Academy of Sciences of Ukraine
collection	DSpace DC
language	Ukrainian
topic	У глиб віків У глиб віків
spellingShingle	У глиб віків У глиб віків Пилипенко, В. Ідеалізація Османської імперії у політичній публіцистиці Речі Посполитої середини XVI – середини XVII ст. Сiверянський лiтопис
description	Стаття присвячена недослідженому аспекту антитурецької літератури Речі Посполитої – ідеалізації Османської імперії. Визначається, що польські автори вважали гідним похвали і наслідування у турецькій державі та причини такого ставлення до османів.
format	Article
author	Пилипенко, В.
author_facet	Пилипенко, В.
author_sort	Пилипенко, В.
title	Ідеалізація Османської імперії у політичній публіцистиці Речі Посполитої середини XVI – середини XVII ст.
title_short	Ідеалізація Османської імперії у політичній публіцистиці Речі Посполитої середини XVI – середини XVII ст.
title_full	Ідеалізація Османської імперії у політичній публіцистиці Речі Посполитої середини XVI – середини XVII ст.
title_fullStr	Ідеалізація Османської імперії у політичній публіцистиці Речі Посполитої середини XVI – середини XVII ст.
title_full_unstemmed	Ідеалізація Османської імперії у політичній публіцистиці Речі Посполитої середини XVI – середини XVII ст.
title_sort	ідеалізація османської імперії у політичній публіцистиці речі посполитої середини xvi – середини xvii ст.
publisher	Інститут української археографії та джерелознавства ім. М.С. Грушевського НАН України
publishDate	2015
topic_facet	У глиб віків
url	https://nasplib.isofts.kiev.ua/handle/123456789/82975
citation_txt	Ідеалізація Османської імперії у політичній публіцистиці Речі Посполитої середини XVI – середини XVII ст. / В. Пилипенко // Сiверянський лiтопис. — 2015. — № 1. — С. 32-38. — Бібліогр.: 21 назв. — укр.
series	Сiверянський лiтопис
work_keys_str_mv	AT pilipenkov ídealízacíâosmansʹkoíímperííupolítičníjpublícisticírečípospolitoíseredinixviseredinixviist
first_indexed	2025-11-28T03:18:45Z
last_indexed	2025-11-28T03:18:45Z
_version_	1850002562513633280
fulltext	32 Сіверянський літопис УДК 94(438) «15/16»:32.019.51:327 Володимир Пилипенко. ІДЕАЛІЗАЦІЯ ОСМАНСЬКОЇ ІМПЕРІЇ У ПОЛІТИЧНІЙ ПУБЛІЦИСТИЦІ РЕЧІ ПОСПОЛИТОЇ СЕРЕДИНИ XVI – СЕРЕДИНИ XVII ст. Стаття присвячена недослідженому аспекту антитурецької літератури Речі Пос- политої – ідеалізації Османської імперії. Визначається, що польські автори вважали гідним похвали і наслідування у турецькій державі та причини такого ставлення до османів. Ключові слова: політична публіцистика, антитурецька література, Річ Поспо- лита, Османська імперія. Теза про польське передмур’я християнства (antemurale christianitatis) часто ви- користовувалася політиками та дипломатами часів І Речі Посполитої для пояснення виняткової ролі, яку виконувала Польсько-Литовська держава у християнському світі (Європі). Контакти Речі Посполитої зі світом Сходу та Османською імперією, яка цей світ уособлювала, мали давню традицію. Ці взаємини були різнопланові, хоча сучасники найбільше уваги приділяли саме військово-політичному протистоянню двох держав. Очевидно, що, окрім військової складової, була ще й економічна та культурна взаємодія. Сучасники присвятили тисячі творів загрозі від Османської імперії. У XVI ст. навіть оформився окремий антитурецький напрям у літературі багатьох європейських країн. У Польщі він отримав назву турчиків. Домінуючим ставленням до турків, їхньої держави, культури, суспільства було негативне. Звісно, османів описували негативно, не шкодуючи епітетів, звинувачували в безлічі гріхів. Але детальне прочитання польських турчиків засвідчує існування менш упередже- ного, назвемо його «реалістичним», а іноді навіть ідеалістичне ставлення до Порти. Цей мотив звучить досить слабко, а часом і зовсім губиться на фоні тотальної критики усього турецького (поганського, бусурманського), але його не можна ігнорувати. Отож предметом даної розвідки є ідеалізація різних сфер життя Османської імперії як мотив, присутній у польській антитурецькій літературі. Джерельною базою розвідки є польська антитурецька література (турчики) сере- дини XVI – середини XVII ст. Хронологічні межі – середина XVI – середина XVII ст. – визначаються часом виникнення об’єднаної держави Польщі і Литви і оформленням турчиків як окре- мого напрямку публіцистики. Нижня хронологічна межа співпадає з початком На- ціонально-визвольної війни українського народу, коли у Речі Посполитої виникли нагальніші проблеми, ніж критика турків. Складність дослідження уявлень полягає в тому, що інформація, якої потребує дослідник, розкидана по різних текстах. Звісно, є твори, спеціально присвячені турецькій темі, але вона була багатоаспектною і могла «виринати» у неочікуваних місцях. Визначивши турчики джерельною базою дослідження, слід пам’ятати про їхні особливості як історичного джерела. Зазвичай такі тексти писалися або по «гарячих © Пилипенко Володимир Миколайович – кандидат історичних наук, доцент кафедри етнології та краєзнавчо-туристичної роботи Чернігівського національного педагогічного університету імені Т. Г. Шевченка. Сіверянський літопис 33 слідах» турецько-татарської небезпеки, або для того, щоб спонукати шляхту розпочати війну з Портою, або долучитися до війни, яку вже ведуть інші держави. Тому у них не було та й не передбачалося аналітик и, лише готові рішення. Досліджуючи історію преси, польський історик Едмунд Котарський визначив загальні риси публіцистики, які, на мою думку, цілком підходять для турчиків. Адже вони були частиною політич- них творів того часу.Згідно з ними публіцистика завжди зорієнтована на читача; вона спрямована на пробудження в нього певних станів прагнення до чогось; впливає на думки читача, його почуття; повчає, як потрібно розглядати певні факти, явища, як на них реагувати; подає готові оцінки і норми; головним завданням її є формування таких же норм у читачів1. Чи тому, що «реалістичний» голос у турчиках звучав занадто тихо, чи тому, що до політичної публіцистики Речі Посполитої не дуже часто зверталися історики, історіографія зазначеної проблеми є дуже бідною2. Найгрутновнішою є стаття італій- ського історика Анджело Данті «Утопічний аспект антитурецької літератури в Італії та Польщі першої половини XVI ст.»3. Автор докладно аналізує популярні у той час в Італії історичні трактати і більше звертає увагу на те, як тексти, ідеї (nutr) пере- ходять від одного автора до іншого. Одна з ідей статті – довести, що історики XVI ст. в Італії та Польщі користувалися спільним джерелом для опису Османської імперії. Мене ж більше цікавить політичний контекст таких повідомлень, їхня кореляція із політичними ідеями свого часу. Трохи більший доробок української історіографії. Причини цього я вбачаю в тому, що Україна була контактною зоною між Річчю Посполитою та Османською імперією. Користуючись визначеннями з теорії Великого кордону, частина українських земель була фронтиром (Дике Поле), решта – гінтерландом (Київщина, Поділля та інші зем- лі, дотичні до Дикого Поля). Україна мала більше контактів із Туреччиною, можливо, тому тут краще уявляли реальний стан речей у Османській імперії. Як ілюстрація до теорії Великого кордону виглядають спроби гетьманів другої половини XVII ст. порозумітися із султанами та отримати їхній протекторат. Така протурецька позиція частини української політичної еліти не залишилася непоміченою українськими істориками і у пошуках її коріння вони звертали увагу і на реалістичні зображення турецького світу у літературі та мистецтві того часу. Першим українським істориком, який почав про це говорити, був Ярослав Дашкевич. Він познайомив вітчизняних читачів із американською теорією Великого кордону та запропонував використати її для історії України. Історик продемонстрував, що у стосунках українців (населення українських земель XVI-XVII ст.) та східного світу (татари і турки) були не лише вій- ни. У існуванні Великого кордону Сергій Леп’явко вбачав одну з причин виникнення українського козацтва4. На частій співпраці козаків з Кримським ханатом та Осман- ською імперією наголошує Тарас Чухліб5. Постійні контакти частини українського населення зі східним світом повинні були формувати у інтелектуалів реалістичне уявлення про нього. На це звертає увагу Дмитро Степовик у статті «Туреччина та ісламський світ в українській гравюрі XVII ст.»6. Як же справа виглядала у Польщі? Польський історик Богдан Барановський у книзі «Znajomość Wschodu w dawnej Polsce do XVIII wieku» продемонстрував рівень знань про Схід загалом та Туреччину зокрема у Речі Посполитій7. Контакти польської політичної та інтелектуальної еліти зі Стамбулом були досить добре налагоджені: відбувалися посольства, велася торгівля, працювала розвідка. Але при цьому уявлення про турків та їхню державу у «середньостатистичного» шляхтича було дуже міфоло- гізованим8і не виходило з полону стереотипів про дикість, жорстокість, деспотизм. Щоб зрозуміти, що автори XVI-XVII ст. вважали у турках гідним поваги, а такого було немало, слід з’ясувати, хто писав про Османську імперію. Турецька загроза була однією з важливих тем суспільно-політичного життя Європи. Після гучних перемог турецького війська перемог XV-XVI ст. (захоплення Константинополя, частини Угорщини та Балкан) виник міф про непереможність турецької зброї. Французький історик Жан Делюмо писав, що «безперервні перемоги султанів зробили з них Ав- густа»9. Такий стан речей, очевидно, викликав глибоке занепокоєння в Європі. Це й 34 Сіверянський літопис не дивно, адже майже половина європейських держав перебувала під загрозою війни з Портою. Досліджуючи історію страхів у Європі, Делюмо говорив, що страх перед турками мав локальний та глобальний виміри. Локально страх відчували ті, хто ме- жував із Османською імперією, глобально – Церква та священики10. Більшість анти- турецької літератури походила із церковного середовища. Інтелектуальні можливості священиків були більшими, ніж в інших суспільних станів. Але люди церкви писали в більшості у есхатологічному дусі: про жахи, які вчиняють турки, про навалу турків, як Божу кару за гріхи, про загальну небезпеку тощо. Натомість географи, політики, історики, військові намагалися зрозуміти устрій держави, особливості суспільства, законів, державної політики11. Хоча, звісно, були й винятки. До роздумів про турецьку державу підштовхували обставини дійсності, адже турки змогли захопити не лише значну частину Близького Сходу, а й християнської Європи. І у людини того часу могло виникнути логічне запитання: чому Бог дозволив туркам перемогти християн? Можливо, турки та їхня держава у чомусь кращі від християнських (європейських) держав? І у залежності від того, яке питання ставив потенційний читач, він шукав відповіді чи то у сакральній сфері, чи у сфері реальної політики та історії. Цікаво, що сам аргумент турецької загрози християнському світу часто використовувався не для припинення релігійних суперечок у християнському світі, а їх посилення: католики звинувачували усіх у тому, що вони (протестанти, аріани, євреї) шпигують на користь султана. У відповідь протестанти писали, що Папа увійшов у союз із турками проти протестантів12. Отже, у польській політичній публіцистиці існувало реалістично-ідеалістичне представлення турків та їх державу. Слід відмітити, що польська суспільно-політична думка у цьому не була винятковою. Наприклад, у хорватській літературі теж фіксу- ється реалістичний опис турків як гарних воїнів, хоча домінуючим було уявлення про турків як про повністю чуже, вороже і небезпечне13. Ідеалізація турків на сторінках політичної публіцистики відбувалася у кількох напрямках. Першим є військова діяльність Османів. Звісно, така ідеалізація мала об’єктивні причини: турки дуже швидко завоювали Анатолію та сусідні території. Вони завдали християнам ряд поразок, при чому самі не програвали значних битв. Першою серйозною перемогою християн стала битва при Лепанто 1571 р., але об’єднана європейська коаліція не змогла розвинути успіх, а турки дуже швидко відновилися. Логічним висновком стало припущення, що турки – кращі воїни, ніж європейці. У польській літературі іноді можна зустріти порівняння турецького війська із римським. Для авторів, які робили такі порівняння, це були не порожні слова, адже освічена публіка XVI-XVII ст. виховувалася на античній культурі, до кола обов’язкової лектури входили твори римської літератури, у яких прославлялося військо Вічного міста. На сторінках «Промов» священик, письменник та дипломат Кшиштоф Варше- віцький кілька разів порівнює турків та римлян. При чому автор знаходить спільність перших і других у способах ведення війни та стратегіях стосунків із сусідами14. Перемоги турків слугували польським авторам контрастом для критики власного війська. Дисципліна польського війська була одним із його слабких місць. Свавілля жовнірів та шляхти у часи війни стало звичним явищем у Речі Посполитій. Анджей Фрич Моджевський так описував вихід шляхти в похід проти ворога: «Але коли починає ширитися хоча б найслабший поголос про війну – святий Боже! – яке зухвальство починає підіймати голову в людях лицарського стану! … притискають селян і своїх підданих, а чужим погрожують грабунком та вбивства- ми… І засвідчують свою статечність та мужність: зневажають посполитим людом, видирають те, що є чужим, захоплюють збіжжя та пашу, волів та скот – або задарма, або даючи якнайгіршу плату. Після такого великого спустошення рідної землі, після таких ґвалтів над людьми вирушають із дому проти ворога, чого чекають люди з най- більшим нетерпінням і проводжають їх з наріканнями та плачем і побажаннями, щоб ніколи не поверталися… І нехай кожен уважно подумає, чого можна сподіватися від тих, хто з такою образою Бога і людей вирушає на виправу проти неприятелів?»15. Критика дисципліни у польському війську «своїми» інтелектуалами була звич- Сіверянський літопис 35 ною річчю для політичного життя XVI-XVII ст. Її можна було почути на сеймах та сеймиках, їй присвячена не одна сеймова конституція. Як приклад, можна навести теоретичну роботу одного з найбільш шанованих знавців військової справи, вели- кого коронного гетьмана Яна Амора Тарновського «Consilium rationis bellicae»16 (1558 р.), у якій автор присвятив військовій дисципліні та порядку не одну сторінку. Про неприпустимість розбійницької поведінки польського війська щодо місцевого населення писали у своїх трактатах Кшиштоф Варшевіцький, Пьотр Грабовський, Мартин Пашковський, Шимон Старовольський та багато інших. А Моджевський писав, що дисципліну у війську повинні пильнувати відразу і король, і гетьман, і спеціальний урядник, призначений для цього. Прикладом військової дисципліни для автора були яничари. Протиставленням такого стану речей у польському війську було військо турецьке. Принаймні, так здавалося публіцистам. На сторінках їхніх творів військо Османської імперії часто поставало впорядкованим, максимально дисциплінованим, таким, яке не становить загрози населенню власної країни. Авторів приваблювала справедливість, яка панувала у турецькому війську як під час війни, так і мирні часи. Так, Мартин Пашковський оповідає історію, як одного яничара стратили в поході за відмову сплатити за куплене молоко17. Такі описи мали, з одного боку, продемонструвати проблеми у війську Речі Посполитої та шляхи їх вирішення, а з іншого – це могла бути спроба пояснити, чому ж турки перемагають. Але при цьому обов’язково слід пам’ятати, що критика стосувалася лише дисципліни, порядку та традицій війська і у жодному разі не ставила під питання бойові якості війська Польсько-Литовської держави. На тодішнє переконання усіх публіцистів, якщо станеться війна з турками, то польське військо обов’язково переможе. Адже воно складається із вільних людей і їм є, що втрачати, тому й битимуться вони із більшим завзяттям. А турки – невіль- ники султана і результат війни для них не важливий. Часто об’єктами ідеалізованого опису ставав суспільний устрій Османської імпе- рії. У ньому автори намагалися знайти позитивні риси, у такий спосіб критикуючи суспільні вади Речі Посполитої. Як зауважив А. Данті, турецький світ уявлявся упо- рядкованим, підпорядкований стабільним етичним принципам. Він був монолітний. У той же час християнство проходило період боротьби18. Суспільний устрій Османської імперії не знав класів, як їх розуміли тогочасні європейці, в тому числі і поляки. Він був безстановий. Це у свою чергу давало мож- ливість зробити гарну кар’єру не завдяки титулам чи родинним зв’язкам, а завдяки власним умінням та бажанню працювати. Навіть полонений у Туреччині міг дослу- житися до найвищих державних посад. Значна кількість чиновників була вихідцями із європейських країн, що добровільно прийняли іслам та вступили на службу до султана. І це не було секретом ні для кого. У той же час суспільство Речі Посполитій було стратифікованим. Звісно, для представників «верхів» це не було проблемою, водночас, нешляхетні класи мали власні претензії до держави. Так, наприклад, доступ до державних посад був зарезервований майже виключно для шляхти. Обмеженими у правах були міщани, не говорячи, про селян. Таким чином, у політичних дискусіях турецьке суспільство поставало справедливим. Гарантом справедливості виступав особисто султан, який уособлював верховну владу. Щоправда, при такій розстановці акцентів важливу роль відігравали політичні симпатії автора того чи іншого опису Туреччини. Так, вихідцям із не шляхетського середовища, очевидно, імпонувала можливість кар’єри у Туреччині. Натомість шляхта всіляко вказувала на тиранічну владу султана і безправний стан усіх у його державі. Ще одне твердження, яке мало різні пояснення, – безмежна влада султана. Усі знали, що він має її, і жодна людина, навіть найвищий чиновник, не має захисту від цього. Звісно, для шляхти такий стан речей був неприйнятний. Султанська влада оголошувалася тиранічною, що, за політичною традицію Речі Посполитої, було неприпустимо для Польщі, адже означало відсутність права у державі. А останнє користувалося у шляхти беззаперечною повагою. На думку шляхти, сувереном у державі є саме право (prawo pospolite), а не король, який є простим слугою права19. 36 Сіверянський літопис Право для держави є тим же, чим і душа для тіла (Jako ciało żyje dyszą, tak też i wszystkie stany jednym prawem rządzić mają RP)20. Натомість, у Туреччині, на думку публіцистів, не існувало жодного права. Єдиним законом було бажання султана: Лише за бажанням цісаря всі діють, Скаже вбити – уб’ють, зарубають, спалять, отруять. Одночасно сильну владу монарха ідеалізували прихильники централізації дер- жави. У ній бачили основу справедливості, коли султану не важливо походження і статус людини, яка провинилася. Кшиштоф Варшевіцький писав: Поганську справедливість тут описую, Котра, мабуть, краща, ніж та, що в нас існує, На першому місці там Свята Королева Справедливість, яка всі стани однаково береже21. Ще одним цікавим елементом «ідеальної» Османської імперії було ставлення до фізичної праці. Так, на думку публіцистів, у Туреччині всі займаються фізичною працею і володіють якимсь ремеслом. Духовні особи також. Можливо, це твердження корінилося у презирливому ставленні шляхти до фізичної праці. Звісно, турецький світ не був таким, як його описували. Але у контексті озвуче- ної теми розвідки це не важливо. Головне, що його хотіли таким бачити сучасники. Шукати причини такої візії Османської імперії слід у різних сферах. Це й психологія, і політична теорія Нового часу, і конкретні політичні дискусії. Не останню роль віді- гравали симпатії автора. Військові успіхи Османів та видима потужність і непереможність турецького війська змушували сучасників шукати причини цього в устрої держави та суспіль- ства Османської імперії. Більш критичну точку зору представляли люди, які про- вели багато часу в Туреччині: дипломати, купці, полонені воїни. Ці особи бачили турецький світ із середини і намагалися його зрозуміти. Із іншого боку, логічним було припущення, що турки перемагають, бо у них порядок, а у християн – безлад. Але ж у турків не може бути краще, ніж у християн, вони ж язичники-мусульмани. Тому доводилося придумувати пояснення, чому вони постійно перемагають. Звідси, на мою думку, походить твердження, що турки перемагають хитрістю та користуючись розбратом християн. Не слід також забувати, що, зображуючи «ідеальну» Османську імперію, авторам була потрібна не історична, а політична правда. Антитурецька риторика постійно використовувалася у актуальних політичних дискусіях у багатьох європейських країнах, а значить, звертаючись до неї, публіцисти переслідували конкретні політичні цілі: посилення центральної влади, агітація за створення чи вступ до антитурецької коаліції, реформи у державі тощо. Створюючи «утопічне» зображення Османської імперії, публіцисти не в останню чергу прагнули вказати на проблеми власного суспільства та держави. І тут чи не най- яскравіше проявлялися політичні ідеали авторів: турки такі потужні саме тому, що ми ослабли через постійні внутрішні конфлікти, у них панує справедливість тому, що у нас її немає, усі займаються фізичною працею тому, а у нас її цураються і так далі. Але у будь-якому разі ідеалістичне зображення Османської імперії є цікавим феноменом політичних дискусій та публіцистики у багатьох європейських країнах протягом XVI-XVII ст. і у Речі Посполитій теж. 1. Kotarski E. Publicystyka Jana Dymitra Solikowskiego. – Toruń, 1970. – S. 9. 2. Зі зрозумілих причин я акцентую увагу лише на польській (польськомовній) та українській історіографії. 3. Danti A. «Utopijny» aspekt literatury antytureckiej we Włoszech i w Polsce w połowie XVI wieku // Od Lamentu świętokrzyskiego do Adona: włoskie studia o literaturze staropolskiej. – Warszawa, 1995. – S. 131-147. Сіверянський літопис 37 4. Леп’явко С. Великий кордон Європи як фактор становлення українського козацтва: XVI ст. – Запоріжжя, 2001. – 64 с. 5. Чухліб Т. Козаки і монархи. Міжнародні відносини ранньомодерної Української держави 1648-1721 рр. – К., 2009. – 616 с. 6. Степовик Д. Туреччина та ісламський світ в українській гравюрі XVII ст. // Україна – Туреччина: минуле, сучас не та майбутнє. – К., 2004. – С. 319. 7. Baranowski В. ZnajomośćWschodu w dawnej Polsce do XVII wieku. – Łódż, 1950. – 256 s. 8. Для порівняння див.: Пилипенко В. Правда та вигадка про татар у творі М. Пашковського «DzieietvreckieyutarczkikozackiezTatary», як спосіб антитурецької агітації на початку XVII ст. // Воєнна історія Північного Причорномор’я та Таврії/ Збірник наукових праць. – К., 2011. – 78-81. 9. Делюмо Ж. Ужасы на Западе. – Москва, 1986. – С. 247. 10. Делюмо Ж. Ужасы на Западе. – Москва, 1986. – С. 259. 11. Делюмо Ж. Ужасы на Западе. – Москва, 1986. – С. 253. 12. Tazbir J. Rzeczpospolita i świat. Studia z dziejów kultury XVII wieku. – Wrocław, 1971. – S. 68. 13. Borowiec A. Turcy w literaturze chorwackiej wieków dawnich // Wyobrażenie wroga w dawnich kulturach. – Warszawa, 2007. – S. 199-200. 14. Warszewicki Krz. ChrysztofaWarszewickiegopo śmiercikrólaStefananapierwszymigłów- nymzjeździe Mazowieckimmowa // Dwiemowypogrzeboweks. KrzysztofaWarszewickiegokanoni- kaKrakowksiego. – Kraków, 1858. –S. 24, 25-26. 15. Modrzewski A. O poprawie Rzeczypospolitej. – Warszawa, 1953. – S. 303-304. 16. Tarnowski J. Consilium rationis bellicae. – Warszawa, 1987. – S. 206. 17. Paszkowski M. Dzieie tvreckie y utarczki kozackie z Tatary, tudzież też o narodzie, obrzędziech, nabożenstwe [] tych pogan []; przydany iest do tego Dictionarz ięzyka tureckiego y disputatia o wierze chrześciańskiey []. – Kraków, 1615. – S. 109. 18. Danti A. «Utopijny» aspekt literatury antytureckiej we Włoszech i w Polsce w połowie XVI wieku // Od Lamentu świętokrzyskiego do Adona: włoskie studia o literaturze staropolskiej. – Warszawa, 1995. – S. 122. 19. Pietrzyk-Reeves D. Ład rzeczypospolitej. Polska myśl polityczna XVI wieku a klasyczna tradycja republikańska. – Kraków, 2012. – S. 222-291. 20. Libera respublica // Pisma polityczne z czasów rokoszu Zebrzydowskiego 1606 – 1608. – Kraków, 1918. – T. 2. – S. 403-409. 21. Warszewicki Krz. Wenecya. Poemat historyczno-polityczny z końca XVI wieku. – Warszawa, 1886. – S. 112. Статья посвящена неисследованному аспекту антитурецкой литературы Речи Посполитой – идеализации Османской империи. Определено, что польские авторы считали достойным похвалы и наследования в турецком государстве и проанализи- ровано причины такого отношения к османам. Ключевые слова: политическая публицистика, антитурецкая литература, Речь Посполитая, Османская империя. The period of XVI – XVII centuries was the time ofopposition between Christian Europeand the Islamic Ottoman Empire. In this confrontation the Polish-Lithuanian Commonwealth was assigned the role of the eastern border. Polish diplomats and intellectuals created the concept of «Bulwark of Christianity» (antemurale christianitatis) in which the importance of Poland in the fight against the Turks was strongly praised. Contemporaries have devoted thousands of works to the threat from the Ottoman Empire. In the XVI century there appeared a special branch of anti-Turkish literature in many European countries. Usually the Turks were portrayed negatively, but sometimes in European and Polish anti-Turkish works one can find positive attitude to the Turks and their state. To understand why the authors of XVI-XVII centuries considered the Turks worthy of respect, which was quite common, one should find out who wrote about the Ottoman Empire. 38 Сіверянський літопис Priests and Christian monks saw the Turks as eschatological evil. Instead, geographers, politicians, historians, and military tried to understand the structure of the state, especially the society, law, and public policy. The first aspect of the Turks idealization was their military activities. They seized vast areas and caused significant defeats to Christians. Thus the logical conclusion was that the Turks were better soldiers than Europeans. In Polish literature one can find a comparison of Turkish troops with Roman. Victory of the Turks served Polish authors as the contrast to criticism of its own troops. The authors considered Janissaries an example of military discipline. The social structure of the Ottoman Empire often became the object of the idealized description. Among the positive features of the Ottoman state was the absence of social status which allowed making a career through person’s own ability. The Turkish society was often called just as the guarantor was the Sultan. The supporters of state centralization idealized his strong government. It was considered the foundation of justice as the Sultan was ignorant about the origin and status of the person guilty. Of course, the Turkish world was not the same as described. But the contemporaries wanted to see it as such. This fact indicates problems in European countries. Keywords: political journalism, anti-Turkish literature, the Commonwealth, the Ottoman Empire.

Ідеалізація Османської імперії у політичній публіцистиці Речі Посполитої середини XVI – середини XVII ст.

Репозитарії

Схожі ресурси