Професійна освіта як чинник конкурентоспроможності робочої сили

Рассмотрено влияние профессионального образования на качество и конкурентоспособность рабочей силы. Представлен анализ современных процессов, происходящих в сфере образования. Предложены меры по улучшению взаимодействия рынка труда и рынка профессионального образования....

Повний опис

Збережено в:

Бібліографічні деталі
Дата:	2008
Автор:	Шевченко, Л.С.
Формат:	Стаття
Мова:	Ukrainian
Опубліковано:	Інститут демографії та соціальних досліджень НАН України 2008
Теми:	Соціальні аспекти конкурентоспроможності національної економіки
Онлайн доступ:	https://nasplib.isofts.kiev.ua/handle/123456789/8935
Теги:	Додати тег Немає тегів, Будьте першим, хто поставить тег для цього запису!
Назва журналу:	Digital Library of Periodicals of National Academy of Sciences of Ukraine
Цитувати:	Професійна освіта як чинник конкурентоспроможності робочої сили / Л.С. Шевченко // Демографія та соціальна економіка. — 2008. — № 2. — С. 77-85. — Бібліогр.: 14 назв. — укр.

Репозитарії

Digital Library of Periodicals of National Academy of Sciences of Ukraine

id	nasplib_isofts_kiev_ua-123456789-8935
record_format	dspace
spelling	nasplib_isofts_kiev_ua-123456789-89352025-02-23T19:17:54Z Професійна освіта як чинник конкурентоспроможності робочої сили Vocational Education as a Factor of the Competitiveness of Manpower Шевченко, Л.С. Соціальні аспекти конкурентоспроможності національної економіки Рассмотрено влияние профессионального образования на качество и конкурентоспособность рабочей силы. Представлен анализ современных процессов, происходящих в сфере образования. Предложены меры по улучшению взаимодействия рынка труда и рынка профессионального образования. The influence of the vocational education on the quality and competitiveness of manpower is considered. The present processes in the educational sphere are analyzed. The measures for improvement of the interaction of labour market and vocational education market are proposed. 2008 Article Професійна освіта як чинник конкурентоспроможності робочої сили / Л.С. Шевченко // Демографія та соціальна економіка. — 2008. — № 2. — С. 77-85. — Бібліогр.: 14 назв. — укр. 2072-9480 https://nasplib.isofts.kiev.ua/handle/123456789/8935 371:331.104 uk application/pdf Інститут демографії та соціальних досліджень НАН України
institution	Digital Library of Periodicals of National Academy of Sciences of Ukraine
collection	DSpace DC
language	Ukrainian
topic	Соціальні аспекти конкурентоспроможності національної економіки Соціальні аспекти конкурентоспроможності національної економіки
spellingShingle	Соціальні аспекти конкурентоспроможності національної економіки Соціальні аспекти конкурентоспроможності національної економіки Шевченко, Л.С. Професійна освіта як чинник конкурентоспроможності робочої сили
description	Рассмотрено влияние профессионального образования на качество и конкурентоспособность рабочей силы. Представлен анализ современных процессов, происходящих в сфере образования. Предложены меры по улучшению взаимодействия рынка труда и рынка профессионального образования.
format	Article
author	Шевченко, Л.С.
author_facet	Шевченко, Л.С.
author_sort	Шевченко, Л.С.
title	Професійна освіта як чинник конкурентоспроможності робочої сили
title_short	Професійна освіта як чинник конкурентоспроможності робочої сили
title_full	Професійна освіта як чинник конкурентоспроможності робочої сили
title_fullStr	Професійна освіта як чинник конкурентоспроможності робочої сили
title_full_unstemmed	Професійна освіта як чинник конкурентоспроможності робочої сили
title_sort	професійна освіта як чинник конкурентоспроможності робочої сили
publisher	Інститут демографії та соціальних досліджень НАН України
publishDate	2008
topic_facet	Соціальні аспекти конкурентоспроможності національної економіки
url	https://nasplib.isofts.kiev.ua/handle/123456789/8935
citation_txt	Професійна освіта як чинник конкурентоспроможності робочої сили / Л.С. Шевченко // Демографія та соціальна економіка. — 2008. — № 2. — С. 77-85. — Бібліогр.: 14 назв. — укр.
work_keys_str_mv	AT ševčenkols profesíjnaosvítaâkčinnikkonkurentospromožnostírobočoísili AT ševčenkols vocationaleducationasafactorofthecompetitivenessofmanpower
first_indexed	2025-11-24T15:58:58Z
last_indexed	2025-11-24T15:58:58Z
_version_	1849687999338512384
fulltext	77 СОЦІАЛЬНІ АСПЕКТИ КОНКУРЕНТОСПРОМОЖНОСТІ НАЦІОНАЛЬНОЇ ЕКОНОМІКИ УДК371:331.104 Л.С. ШЕВЧЕНКО, доктор економічних наук, професор, Національна юридична академія України імені Ярослава Мудрого, м. Харків ПРОФЕСІЙНА ОСВІТА ЯК ЧИННИК КОНКУРЕНТОСПРОМОЖНОСТІ РОБОЧОЇ СИЛИ Постановка проблеми. Конкурентоспроможність працівника на ринку праці, його впевненість у працевлаштуванні та одержанні високої заробітної плати багато в чому залежать від набутої ним професійної освіти. При цьому сфера освітніх послуг має від- повідати на виклики ринку праці, а результативність проведення тих чи інших освітніх реформ слід оцінювати, у тому числі, й за показниками стану ринку праці. Механізми впливу професійної освіти на конкурентоспроможність робочої сили закладені вже у самих функціях освіти. Серед них: – зростання продуктивності праці та індивідуальних доходів працівника. За окремими розрахунками, в Україні заробітна плата на 50 %, продуктивність праці – на 32–38 %, кількість винаходів – більше ніж на 50 % залежать від освітньо-професійного рівня зайнятих. Освітні чинники в сукупності на 50–80 % забезпечують позитивну динаміку результатів інноваційної діяль- ності [1, с. 16, 17]; – безперервного оновлення знань. За даними американських аналітиків, щороку спеціаліст має оновлювати 5 % теоретичних і 20 % практичних про- фесійних знань. В економічній літературі використовується термін „період напіврозпаду компетентності”, коли внаслідок появи нової інформації кваліфікація спеціалістів знижується на 50 %. Тобто знання працівника за- старівають наполовину, а сам він стає непридатним до роботи за набутою професією. І тільки регулярне підвищення рівня освіти та кваліфікації робить працівника конкурентоспроможним суб’єктом ринку праці; – соціального захисту працівників від безробіття, особливо структурного, що виникає під впливом науково-технічного прогресу, масштабних структур- них перетворень економіки: закриття застарілих підприємств, зменшення випуску продукції окремих галузей, переходу до ресурсозберігаючого типу відтворення, реформ управління тощо. „Структурним” безробітним, щоб одержати роботу, обов’язково необхідні перепідготовка та додаткове на- вчання. 78 СОЦІАЛЬНІ АСПЕКТИ КОНКУРЕНТОСПРОМОЖНОСТІ НАЦІОНАЛЬНОЇ ЕКОНОМІКИ У такому ракурсі дослідження професійної освіти ведуть В. Антонюк, О. Грішнова, Б. Данилишин, І. Заков, Т. Кір’ян, Е. Лібанова, Ю. Маршавін, О. Новікова, В. Онікі- єнко, І. Петрова, В. Савченко, Л. Шаульська, Г. Ярошенко та інші вчені. Головна увага концентрується навколо питань організації професійної освіти, напрямів удосконалення підготовки кваліфікованих кадрів. Тим часом є низка глибинних причин, які значно підривають можливості сучасної професійної освіти щодо формування конкурентоспроможної робочої сили в Україні. Проаналізувати їх – мета статті. Виклад основного матеріалу дослідження. Зазначимо насамперед, що зв’язок між освітою і конкурентоспроможністю робочої сили не обов’язково є прямим. Найчастіше він має вигляд: професійна освіта → якість робочої сили → конкурентоспроможність ро- бочої сили. Причому зростання професійного рівня працівника вочевидь поліпшує якість робочої сили, але не завжди гарантує її конкурентоспроможність на ринку праці. Річ у тім, що, „якість” і „конкурентоспроможність” робочої сили – поняття різні. Конкурентоспроможність робочої сили – категорія ринкової економіки, що відобра- жає ступінь розвитку конкуренції на ринку праці, тоді як якість робочої сили та трудових послуг – властивість людського фактора виробництва у будь-якій економічній системі. Якість робочої сили – це сукупність кваліфікаційних характеристик (рівень освіти, про- фесійні знання та навички, професійна мобільність, виробничий досвід), особистих та ділових рис (стан здоров’я, здібності до навчання та опанування нових видів діяльності, новаторство, мотивованість, відповідальність, дисциплінованість) працівників. Конкурентоспроможність робочої сили визначається шляхом її порівняння з іншим працівником-конкурентом. Оцінка якості робочої сили, як правило, потребує зіставлен- ня здібностей працівника з вимогами фірми та конкретного робочого місця, окремих державних або внутрішньофірмових стандартів (професіограм, психограм, посадових інструкцій та інших документів) до працівників конкретної професії: їх рівня знань, практичних навичок, виробничого досвіду, стану здоров’я тощо. Конкурентоспроможність робочої сили характеризується не тільки показниками її якості, а й умовами надання трудових послуг (їх вартістю, специфікою укладення тру- дового контракту), відповідністю якісних характеристик робочої сили потребам ринку праці, його кон’юнктурі. Конкурентоспроможність робочої сили більш динамічна, ніж її якість, і може змі- нюватися, навіть при постійній якості, під впливом кон’юнктури ринку праці. І все-таки „якість робочої сили” є найважливішим атрибутом її „конкурентоспро- можності”. І саме на якості робочої сили передусім позначаються ті негативні тенденції, які останнім часом мають місце в освітній сфері. По-перше, вища професійна освіта в Україні набуває масового характеру. Як під- креслювалося на підсумковій колегії Міністерства освіти і науки 19 березня 2008 р., „нас уже не розуміють у світі щодо наявності в державі 351 університету, академії, інституту за чисельності населення 46,8 млн. осіб, тоді як Велика Британія з населенням 59,6 млн. чол. таких навчальних закладів має 96, Франція, населення якої становить 56,6 млн. чол., – 78, Італія з населенням 57,7 млн. – 65, Іспанія при чисельності населення 40 млн. – 56, Польща з населенням 38,6 млн. – лише 11” [2, с. 5]. До того ж кількість студентів збільшується в умовах: – недостатнього фінансування освітньої сфери; 79 СОЦІАЛЬНІ АСПЕКТИ КОНКУРЕНТОСПРОМОЖНОСТІ НАЦІОНАЛЬНОЇ ЕКОНОМІКИ – майже незмінної матеріальної бази, відсутності в більшості ВНЗ науково- технічної (НДІ, КБ, дослідних виробництв, фондів підтримки наукової та інноваційної діяльності) та інноваційної інфраструктури (технопарків, технологічних центрів, інкубаторів технологічного бізнесу тощо); – неефективної наукової діяльності викладачів ВНЗ: нею реально займаються лише 20 % науково-педагогічних працівників; – застарілої структури підготовки спеціалістів; відтворення і передавання студентам неконкурентних знань; – дублювання підготовки з деяких напрямів і спеціальностей у межах певного регіону. Дослідження ринку освітніх послуг у м. Харкові, наприклад, указує на те, що підготовка економістів та менеджерів здійснюється у 35 ВНЗ міста, на 65 факультетах економічного та управлінського профілю. Як наслідок – навіть провідні українські ВНЗ нерідко постачають на ринок праці явно неконкурентоспроможних випускників. По-друге, сучасна професійна освіта поступово втрачає свою сигнальну функцію. Як відомо, за класичною моделлю А. Спенса, показником, що сигналізує про здібності індивіда, можуть бути роки, витрачені на здобуття освіти. Чим вище здібності людини до роботи, чим більшою мірою він старанний, терплячий і т.д., тим менш значущим є „тягар” навчання, і тим більше років він готовий витратити на досягнення високого професійного рівня. І навпаки: чим менші навички має індивід, тим менше йому хочеться вчитися, тим більш значущими для нього є часові втрати, пов’язані з одержанням освіти. З огляду на це, роботодавець встановить дві базові ставки зарплати – високу й низьку – залежно від кількості років навчання здобувача. А кожний індивід обере свій оптимальний шлях освіти відповідно до своїх здібностей. Проте, на думку російських дослідників Н. Розанової і Є. Савицкої, модель А. Спенса „працює”, коли ВНЗ небагато і вони значно відрізняються один від одного. А якщо ВНЗ з однаковою тривалістю навчального процесу багато, самі по собі роки, проведені у ВНЗ, перестають бути ефективним сигналом. Роботодавець не може розрізнити випускників із високими і низькими здібностями і змушений орієнтуватися не на роки, а на специфіку ВНЗ, диплому якого він довіряє [3, с. 118–121]. При цьому виникає серйозне протиріччя. Майбутні студенти (а в подальшому працівники) мають наміри вступити до такого навчального закладу, який дає найбільш якісну підготовку з обраної спеціальності, з гарними можливостями працевлаштування, одержання високої зарплати і швидкого кар’єрного зростання. Держава ж і приватні роботодавці бажають отримати після навчання у ВНЗ найбільш здібних випускників, які забезпечать високу ефективність діяльності їхніх підприємств. Однак абітурієнти не хочуть втрачати час і кошти на здобуття освіти, яка ex post, уже після закінчення ВНЗ, може виявитися неконкурентоспроможною. Вони прагнуть знати про перспективи освіти, набутої в тому чи іншому ВНЗ, ex ante, тобто ще до вступу до нього. А роботодавці не хочуть, а часто й не можуть втрачати час і гроші на виявлення здібностей кандидата ex post, після прийому на роботу. Вони воліли б з’ясувати можливості випускника ВНЗ ex ante, до того, як той почне виконувати свої посадові обов’язки. Втім, якість освіти як характеристика важко формалізується. Набагато легше вста- новити престижність ВНЗ, запровадивши рейтингування ВНЗ за певними кількісними показниками, як-от: 1) рівень працевлаштування випускників, рівень їхньої початкової зарплати, можливості кар’єрного зростання; 2) кількість студентів, кількість кандидатів і докторів наук серед викладачів, рівень матеріального забезпечення ВНЗ; 3) результати 80 СОЦІАЛЬНІ АСПЕКТИ КОНКУРЕНТОСПРОМОЖНОСТІ НАЦІОНАЛЬНОЇ ЕКОНОМІКИ опитування самих студентів і випускників щодо структури навчальних програм, обсягу знань, які їм повинні дати викладачі; 4) досягнення ВНЗ у науковій сфері (кількість і рі- вень академічних наукових публікацій). Але престижність (рейтинг) ВНЗ усе ж не тотожна якості освіти, що надається в ньому. І якщо ринок праці одержить сигнал про зниження рівня фахової підготовки у ВНЗ, він автоматично знизить його статус. За таких умов роботодавці намагаються убезпечити себе від ризиків в освітній сфері шляхом зворотного впливу на ринок освітніх послуг. У РФ вони вже тепер беруть участь: – у встановленні вимог до компетенцій (розробці професійних стандартів) ви- пускників ВНЗ за всіма рівнями (ступенями) навчання – бакалавр, спеціаліст, магістр. Щоб привести професійну освіту в Росії у відповідність до вимог ре- ального сектору економіки, у серпні 2006 р. Російський союз промисловців і підприємців спільно з Міністерством освіти і науки РФ заснував Національне агентство розвитку професійних кваліфікацій (НАРК), головним завданням якого стало формування професійних стандартів із найбільш затребуваних роботодавцями спеціальностей. Власне розробкою професійних стандартів займуться галузеві об’єднання роботодавців, а НАРК буде опікуватися пере- веденням професійних стандартів в освітні стандарти; – в освітньому аудиті, професійно-громадській акредитації, складанні неза- лежних рейтингів ВНЗ та інших формах оцінки якості освіти. Так, РСПП, Загальноросійська громадська організація середнього бізнесу „Ділова Росія” і Загальноросійська громадська організація малого і середнього підприємни- цтва (ОПОРА Росії) уклали угоду про взаємне співробітництво з Агентством із громадського контролю якості освіти і розвитку кар’єри (АККОРК) у таких напрямах: – зміст професійних освітніх програм; – ефективність застосування освітніх технологій; організація діяльності ВНЗ, включаючи підприємницьку активність; – рівень освітнього менеджменту; показники стабільності ВНЗ, його конкурен- тоспроможності на регіональному і міжнародному ринках освітніх послуг; – виявлення тенденцій і постановка системи розвитку ВНЗ; – експертиза внутрішньої системи менеджменту якості ВНЗ відповідно до російських та міжнародних вимог; – оцінка ВНЗ як суб’єкта ринку освітніх послуг (оцінка бізнесу); – встановлення відповідності освітньої діяльності ВНЗ еталонам і стандартами оцінки якості (міжнародним стандартам якості ISO-9001, ISO 19796-1, IMS, SCORM; ГОСВПО; рекомендаціям міжнародних освітніх агентств ENQA, INQAAHE, APQN, EFQUEL) [4, с. 34–52]. По-третє, професійна освіта реагує на потреби ринку праці із запізненням, пород- жуючи значні кваліфікаційні перекоси у сфері зайнятості, безробіття серед молоді та втрату статусу дипломів ВНЗ. А. Кузьміна вважає, що структура сучасного ринку праці представлена постійними й перемінними детермінантами [5, с. 144–146]. Постійні детермінанти – це спеціальності, які мають і будуть мати стійкий попит, що визначається насамперед розвитком життєво важливих галузей будь-якої держави. Ринок праці за постійними детермінантами зміню- ється плавно, а попит найчастіше нижче за пропозиції, що надходять. На такому ринку 81 СОЦІАЛЬНІ АСПЕКТИ КОНКУРЕНТОСПРОМОЖНОСТІ НАЦІОНАЛЬНОЇ ЕКОНОМІКИ праці виникає конкуренція між спеціалістами, які претендують на ті чи інші робочі місця, а в роботодавця є вибір. Перемінні детермінанти ринку праці спричиняють стрибкоподібне виникнення підвищеного попиту на працю представників певних професій і, відповідно, таке ж різке збільшення пропозиції праці. Однак це відбувається із запізненням: щойно пропо- зиція праці задовольняє попит, той вже різко падає внаслідок насичення ринку. А якщо пропозиція праці за інерцією продовжує підвищуватися, певний сектор ринку праці наповнюється надлишковою робочою силою. Зрозуміло, що під впливом перемінних детермінант зростають вимоги до мобільності й швидкого переорієнтування роботодавців, потенційних працівників і освітніх закладів. Означені процеси чітко простежуються на вітчизняному ринку праці. За оцінками Кабінету Міністрів України, вже у 2006 р. на 28 % підприємств промислового комплексу і на 58 % АПК відчувався дефіцит кваліфікованої робочої сили. До 2015 р. він сягне 48–54 % [6, c. 28–29]. Причому ринок праці на 80 % зацікавлений у висококваліфікованих робіт- никах: токарях, ливарниках, ковалях, термістах, слюсарях-інструментальниках, фрезеру- вальниках та ін. Попит на ці професії в кілька разів перевищує пропозицію працівників, зареєстрованих у Державній службі зайнятості. Проте кількість навчальних професійно- технічних закладів зменшилась з 1246 у 1991 р. до 1021 у 2006 р., а кількість учнів у них скоротилася з 643,4 тис. до 473,8 тис. осіб [7, с. 5]. У той час, коли на виробництві існує понад 5 тис. професій, професійно-технічні навчальні заклади готують лише з 550. Не менш серйозні проблеми й у вищої школи. На ринку праці відмічається надли- шок юристів, економістів і менеджерів за одночасної катастрофічної нестачі інженерів, хіміків, представників інших технічних спеціальностей. Рейтинг окремих видів еконо- мічної діяльності, складений за критерієм зайнятості в них випускників ВНЗ ІІІ і ІV рівня акредитації, очолюють „державне управління” (52%) і „фінансова діяльність” (51,3 %), а завершують – „сільське господарство і лісництво” (7%). Як наслідок – після одержання диплому про вищу освіту безробітними стають 70 % випускників [8, с. 17, 19]. Частину з них Державна служба зайнятості направляє вдруге у вищі або навіть ПТНЗ з метою проходження професійного навчання. 60% осіб після навчання у ПТНЗ працевлаштову- ються, а решта знов-таки стає безробітними [9, с. 27]. Отже, суспільство щороку втрачає 1,5 млрд. грн. через нераціональну підготовку спеціалістів у ВНЗ та 212 млн. грн. через непотрібність випускників навчальних професійно-технічних закладів [10, с. 5]. Держава, звичайно, реагує на розбалансування ринку праці змінами в державному замовленні ВНЗ на підготовку фахівців. Скажімо, на 2007/2008 навчальний рік збіль- шена кількість бюджетних місць на інженерно-технічних, будівельних, комп’ютерних факультетах. На 10 % скорочено набір на економічні, правові спеціальності, менедж- мент і міжнародні відносини. Але на той же 2007/2008 навчальний рік планом прийому за державним замовленням на підготовку молодших спеціалістів за фахом „агрономія” виділено 3280 місць, тоді як на офіційному ринку праці станом на 01.01. 2007 р. потреба становила 1 вакансію відповідного профілю; для фаху „зооінженерія” – 1425 місць та 20 одиниць; для бакалаврів за напрямом підготовки „мистецтво” – 4158 та 25; „культура” – 1957 та 94; „екологія” – 2440 та 5, відповідно. Порушення логічних зв’язків між ринком освітніх послуг та ринком праці вже нині призводить до втрати статусу дипломів українських ВНЗ. Тобто через відчутну нестачу робочих місць, над усе висококваліфікованих, новачки на ринку праці змушені погод- жуватися на першу пропозицію роботи. Виникає невідповідність одержаного диплома (рівня освіти) і посади, яку обіймає працівник. 82 СОЦІАЛЬНІ АСПЕКТИ КОНКУРЕНТОСПРОМОЖНОСТІ НАЦІОНАЛЬНОЇ ЕКОНОМІКИ Т.О.Разумова, роз’яснюючи природу цієї проблеми, розглядає ринок праці як „лан- цюжок очікувань”, що розставляє претендентів на робочі місця залежно від рівня освіти. Найменш освічені претенденти постійно відтісняються в кінець ланцюжка, поступово утворюючи вторинний ринок праці. Хоча можна також уявити доступ до робочих місць і як процес спроб і помилок в ситуації неповноти інформації, який поступово приводить до рівноваги. З цієї точки зору, втрата статусу неминуча, але тимчасова. У будь-якому разі зрозуміло, що втрата статусу диплома є способом управління робочою силою, за якого за- вдяки безробіттю є можливість платити освіченим працівникам меншу заробітну плату. Можна ставити питання і про знецінення дипломів. Унаслідок загального зростання попиту на освіту і, відповідно, стрімкого розвитку освітньої сфери людина змушена пла- тити дедалі більшу ціну, виражену в часі навчання, за благо, цінність якого не змінюється. Тому віддача від інвестицій в освіту спадає, а вчені ступені поступово втрачають свою цінність. Якщо ж роботодавці підвищують вимоги до освіти працівників без відповідної зміни реальних потреб робочого місця, виникає таке негативне явище, як „кваліфікаційна інфляція”, або „надлишкова освіта” [11, c. 100, 117–118]. Наприклад, експрес-опитування 120 українських роботодавців (січень–лютий 2007 р.), свідчить про те, що їм не зовсім зрозумілі нові професійні кваліфікації бакалавра та магістра. У 68 % випадків вони не можуть пояснити можливе застосування праці фа- хівців-бакалаврів за більш як 55 % напрямів підготовки, зокрема, такими, як здоров’я людини, культурологія, менеджмент соціально-культурної діяльності, фотомистецтво, політологія, міжнародні відносини, економічна теорія, міжнародна економіка тощо. Не краща ситуація і з підготовкою магістрів. Для 86,1 % запропонованих у листопаді 2007 р. спеціальностей у проекті Переліку магістрів (409 із 475) також складно підібрати квалі- фікації у вітчизняному та міжнародному професійних стандартах [12, c. 18]. По-четверте, професійна освіта змушена ставати на шлях комерціалізації, набуваючи все більше ознак суто приватного блага. Йдеться про те, що до цього часу з приводу розуміння економічної природи освіти існують прямо протилежні думки: одні дослідники вважають, що освіта є суспільним благом, на яке має право кожний громадянин, другі трактують освіту як приватне благо (комерційну послугу). На наш погляд, професійна освіта мала б ознаки суто суспільного блага, якби її послуги: 1) споживалися всіма громадянами країни безкоштовно (незалежно від того, платять вони за них чи ні), без будь-яких обмежень і виключень будь-кого з числа спо- живачів; 2) не були вибірковими, тобто надходили до всіх споживачів в одній і тій же кількості; 3) споживалися людьми тільки разом, колективно, а обсяг індивідуального спо- живання освітніх послуг дорівнював обсягові їх колективного споживання. На розвиток освіти як суспільного блага прямо вказує її фінансування державою за рахунок видатків з державного бюджету, або, коли освітній процес має певну регіональну структуру та спрямованість, – за рахунок коштів як центрального, так і місцевих бюджетів. Саме як суспільне благо освіта сприяє утворенню загального позитивного зовнішнього ефекту у вигляді підвищення рівня освіченості, культури і продуктивності нації. Професійна освіта мала б ознаки суто приватного блага, коли б: 1) регулювалася виключно ринковим механізмом, спрямованим на задоволення платоспроможних по- треб певної частини населення; 2) кожна одиниця освітньої послуги (навчальний курс, навчальний предмет) передавалася споживачу за окрему плату; 3) знання розглядалися як інвестування в людський капітал, які приносять прибуток, а високий рівень професійної освіти – як запорука індивідуального соціального захисту. 83 СОЦІАЛЬНІ АСПЕКТИ КОНКУРЕНТОСПРОМОЖНОСТІ НАЦІОНАЛЬНОЇ ЕКОНОМІКИ Насправді ж професійна освіта належить до змішаних благ, які мають ознаки і суто приватних, і суто суспільних благ. Однак комерціалізація системи професійної освіти в Україні відбувається дедалі інтенсивніше. До цього її підштовхують, з одного боку, постійно зростаючий попит населення на вищу освіту, а з другого – недостатня увага держави до розвитку освітньої сфери. Свідченням саме такого процесу є сформована в Україні мережа приватних на- вчальних закладів, а також надання платних освітніх послуг державними навчальними закладами. Тут знання стають товаром, а їх виробництво та розповсюдження – комер- ційною діяльністю з метою одержання прибутку. При цьому якість послуг, що надаються, як правило, не залежить від рівня оплати. Навпаки, освітяни, залучені до навчального процесу у приватних навчальних закладах, виявляють зацікавленість у зростанні цін на освітні послуги та прибутків свого навчального закладу, тобто, по суті, стають суб’єктами підприємницької діяльності. Переважають же короткострокові економічні інтереси, про що свідчать зростаюча з року в рік вартість навчання за контрактом, особливо за так зва- ними „модними” професіями, масовий прийом до ВНЗ студентів з низькими здібностями, намагання втримати їх у ВНЗ за принципом „заплатив – хай учиться”. Сухарєв О.С. у зв’язку з цим узагалі ставить питання про втрату освітою моральності. „Освітня сис- тема лише тоді зможе виконувати свою соціальну функцію, коли вона перестане бути виразом потреб і грошових мотивів бездіяльного класу, коли не буде обслуговувати цей клас” [13, с. 562]. Суто ринкове ставлення до освіти значно посилиться із вступом України до СОТ. Метою останньої, як відомо, є створення на основі рівності можливостей сприятливих умов для комерційної діяльності будь-якій країні-члену СОТ в інших країнах-членах СОТ в обмін на відкриття внутрішнього ринку. При цьому СОТ включає освіту до сфери своїх інтересів, унаслідок чого імпорт і експорт освітніх послуг стають предметом торгівлі. СОТ у рамках „Генеральної угоди з торгівлі послугами” (ГАТС) передбачає чотири способи одержання вітчизняним споживачем іноземної освітньої послуги: – вітчизняний споживач здобуває освіту в зарубіжному ВНЗ, використовуючи сучасні засоби комунікацій і передавання інформації („трансграничний” спосіб); – вітчизняний споживач виїжджає за кордон і навчається там („споживання за кордоном”); – іноземний постачальник освітньої послуги, без заснування в іншій країні навчального закладу, надає освітні послуги шляхом мобільності викладачів („присутність фізичних осіб”); – іноземний постачальник освітньої послуги створює філії своїх навчальних закладів у країні надання послуги або пропонує франчайзинг навчальних програм („комерційна присутність”). В останньому випадку значно приско- рюються процеси інтеграції місцевих ВНЗ до світового освітнього простору, поліпшується їх фінансування, з’являється можливість готувати фахівців за сучасними програмами, застосовувати до освіти апробовані в зарубіжних країнах системи менеджменту якості. І все ж ГАТС, як і інші великі пакети угод СОТ, передбачає пріоритет її норм і пра- вил перед національним законодавством та надання режиму найбільшої сприятливості (принцип недискримінації) для іноземних провайдерів послуг. З огляду на це освіта поступово почне розглядатися як послуга, яку потрібно якомога вигідніше продати спо- живачу. Це обмежує доступ до освіти для малозабезпечених представників суспільства, 84 СОЦІАЛЬНІ АСПЕКТИ КОНКУРЕНТОСПРОМОЖНОСТІ НАЦІОНАЛЬНОЇ ЕКОНОМІКИ передусім молоді, посилює соціальне розшарування, різко звужує конкурентоспромож- ність молодих працівників на ринку праці в подальшому. На жаль, дискусій щодо цього в Україні практично не ведеться. На тлі загальної ейфорії від вступу України до СОТ зміни в освітній сфері не прогнозуються. А російські дослідники це роблять уже зараз, указуючи на суттєві протиріччя інтернаціоналізації вищої освіти та наслідки цього для конкурентоспроможності національної робочої сили [14, с. 31, 276–277, 282–292]. Висновки. Таким чином, ми розглянули лише окремі проблеми сучасної професійної освіти як чинника конкурентоспроможності робочої сили. Однак уже тепер зрозуміло, що стан освітнього простору України є вкрай суперечливим. Масовість професійної освіти за недостатнього рівня її фінансування, застарілої матеріальної бази навчального про- цесу та відставання освітніх програм від потреб ринку праці спричиняє вихід на ринок праці заздалегідь неконкурентоспроможних випускників ВНЗ, молодіжне безробіття та втрату статусу дипломів українських навчальних закладів. Комерціалізація ж професійної освіти взагалі обмежує можливості значної частини молоді у здобутті освіти і подальшому працевлаштуванні. За таких умов необхідно ставити питання про конкурентоспроможність самої системи професійної освіти в Україні – особливо в контексті інтернаціоналізації вищої освіти та глобальних змін в економіці. Джерела 1. Антонюк В.П. Оцінка та забезпечення розвитку людського капіталу України. Автореферат дисертації на здобуття наукового ступеня д-ра економічних наук. – Донецьк: ДНУ, 2008. – 36 с. 2. Вища освіта України – європейський вимір: стан, проблеми, перспективи: Матеріали до підсумкової колегії МОН 21 березня 2008 р. // Освіта України. – 2008. – 19 березня. 3. Розанова Н., Савицкая Е. Вузы в ХХІ веке: вызов со стороны исследовательской работы // Вопросы экономики. – 2006. – № 7. – С. 118–128. 4. Участие бизнес-сообщества в проектировании, реализации и аккредитации иннова- ционных образовательных программ высшего профессионального образования / С.Р. Борисов, Г.Х. Лобанов, Л.Ф. Олейник, Ю.С. Песоцкий, К.К. Покровский, А.М. Салецкий. – М.: Изд-во МГУ, 2007. – 150 c. 5. Кузьмина А. Потенциал рабочей силы и рынок образовательных услуг // Вопросы экономики. – 2007. – № 1. – С. 144–147. 6. Мартюшев А. От автоматизированных линий – к кустарной самозанятости // Комментарии. – 2007. – 24 августа. – С. 28–29. 7. Гнибіденко І. Трудова зайнятість – важлива складова соціальної політики // Праця і зарплата. – 2007. – № 47. – С. 4–5, 7. 8. Бердичевская М. Ремонт в кузнице кадров // Эксперт Украина. – 2007. – № 34. – С. 16–24. 9. Ярошенко Г., Заков І. Розвиток механізму взаємодії ринку праці і професійної освіти України // Україна: аспекти праці. – 2007. – № 6. – С. 25–29. 10. Гнибіденко І. Трудова зайнятість – важлива складова соціальної політики // Праця і зарплата. – 2007. – № 47. – С. 4–5, 7. 11. Разумова Т.О. Випускники вузов на рынке труда России. – М.: Экономический факультет МГУ, ТЕИС, 2007. – 232 с. 12. Мельник С. Куються кадри. Зайві? // Урядовий кур’єр. – 2008. – 29 лютого. – С. 18–19. 85 СОЦІАЛЬНІ АСПЕКТИ КОНКУРЕНТОСПРОМОЖНОСТІ НАЦІОНАЛЬНОЇ ЕКОНОМІКИ 13. Сухарев О.С. Институциональная теория и экономическая политика: К новой теории передаточного механизма в макроэкономике / О.С. Сухарев; РАН, Ин-т экономики. – М.: ЗАО «Издательство «Экономика», 2007. Кн.ІІ. Экономическая политика. Проблемы теоретического описания и практической реализации. – 804 с. 14. Высшее образование: вызовы Болонского процесса и ВТО / Под ред. В.П. Колесова, Е.Н. Жильцова, П.Н. Ломанова. – М.: Экономический факультет МГУ, ТЕИС, 2007. – 409 c. Аннотация. Рассмотрено влияние профессионального образования на качество и конкурентоспо- собность рабочей силы. Представлен анализ современных процессов, происходящих в сфере образования. Предложены меры по улучшению взаимодействия рынка труда и рынка профессионального образования. Summary. The influence of the vocational education on the quality and competitiveness of manpower is considered. The present processes in the educational sphere are analyzed. The measures for im- provement of the interaction of labour market and vocational education market are proposed. Стаття надійшла до редакції журналу 20.06.2008 р.

Професійна освіта як чинник конкурентоспроможності робочої сили

Репозитарії

Схожі ресурси