Хаджі-Герай – перший кримський хан

Розглядається процес розпаду Золотої Орди та відокремлення улусів і трансформації їх в окремі держави. Основна увага приділена початковому періоду становлення Кримського ханства та діяльності першого кримського хана Хаджі-Герая, яка мало висвітлена в історичній літературі та недостатньо дослідже...

Ausführliche Beschreibung

Gespeichert in:

Bibliographische Detailangaben
Veröffentlicht in:	Княжа доба: історія і культура
Datum:	2013
1. Verfasser:	Білялов, С.
Format:	Artikel
Sprache:	Ukrainian
Veröffentlicht:	Інститут українознавства ім. І. Крип’якевича НАН України 2013
Online Zugang:	https://nasplib.isofts.kiev.ua/handle/123456789/93733
Tags:	Tag hinzufügen Keine Tags, Fügen Sie den ersten Tag hinzu!
Назва журналу:	Digital Library of Periodicals of National Academy of Sciences of Ukraine
Zitieren:	Хаджі-Герай – перший кримський хан / С. Білялов // Княжа доба: історія і культура. — 2013. — Вип. 7. — С. 217-228. — Бібліогр.: 78 назв. — укр.

Institution

Digital Library of Periodicals of National Academy of Sciences of Ukraine

id	nasplib_isofts_kiev_ua-123456789-93733
record_format	dspace
spelling	Білялов, С. 2016-02-03T13:24:46Z 2016-02-03T13:24:46Z 2013 Хаджі-Герай – перший кримський хан / С. Білялов // Княжа доба: історія і культура. — 2013. — Вип. 7. — С. 217-228. — Бібліогр.: 78 назв. — укр. 2221-6294 https://nasplib.isofts.kiev.ua/handle/123456789/93733 Розглядається процес розпаду Золотої Орди та відокремлення улусів і трансформації їх в окремі держави. Основна увага приділена початковому періоду становлення Кримського ханства та діяльності першого кримського хана Хаджі-Герая, яка мало висвітлена в історичній літературі та недостатньо досліджена. The article observes the collapse of the Golden Horde and the separation of the uluses from the powerful state. The main part deals with the initial period of the Crimean Khannate’s formation and the activity of the first Crimean khan Hadzhi Geray related to it. This time causes great interest because it is insuffi - ciently highlighted in the historical literature and superfi cially investigated. uk Інститут українознавства ім. І. Крип’якевича НАН України Княжа доба: історія і культура Хаджі-Герай – перший кримський хан Hadzhi-Geray – the first Crimean khan Article published earlier
institution	Digital Library of Periodicals of National Academy of Sciences of Ukraine
collection	DSpace DC
title	Хаджі-Герай – перший кримський хан
spellingShingle	Хаджі-Герай – перший кримський хан Білялов, С.
title_short	Хаджі-Герай – перший кримський хан
title_full	Хаджі-Герай – перший кримський хан
title_fullStr	Хаджі-Герай – перший кримський хан
title_full_unstemmed	Хаджі-Герай – перший кримський хан
title_sort	хаджі-герай – перший кримський хан
author	Білялов, С.
author_facet	Білялов, С.
publishDate	2013
language	Ukrainian
container_title	Княжа доба: історія і культура
publisher	Інститут українознавства ім. І. Крип’якевича НАН України
format	Article
title_alt	Hadzhi-Geray – the first Crimean khan
description	Розглядається процес розпаду Золотої Орди та відокремлення улусів і трансформації їх в окремі держави. Основна увага приділена початковому періоду становлення Кримського ханства та діяльності першого кримського хана Хаджі-Герая, яка мало висвітлена в історичній літературі та недостатньо досліджена. The article observes the collapse of the Golden Horde and the separation of the uluses from the powerful state. The main part deals with the initial period of the Crimean Khannate’s formation and the activity of the first Crimean khan Hadzhi Geray related to it. This time causes great interest because it is insuffi - ciently highlighted in the historical literature and superfi cially investigated.
issn	2221-6294
url	https://nasplib.isofts.kiev.ua/handle/123456789/93733
citation_txt	Хаджі-Герай – перший кримський хан / С. Білялов // Княжа доба: історія і культура. — 2013. — Вип. 7. — С. 217-228. — Бібліогр.: 78 назв. — укр.
work_keys_str_mv	AT bílâlovs hadžígeraiperšiikrimsʹkiihan AT bílâlovs hadzhigeraythefirstcrimeankhan
first_indexed	2025-11-26T17:34:00Z
last_indexed	2025-11-26T17:34:00Z
_version_	1850765707645550592
fulltext	Сейран БІЛЯЛОВ ХАДЖІ-ГЕРАЙ – ПЕРШИЙ КРИМСЬКИЙ ХАН Після падіння хана Тохтамиша (1376–1377, 1379–1395) від початку XV ст. Золота Орда перестала бути єдиною державою з централізованою владою, якій підпорядковувалися усі улуси. Переживши розгром, який влаштував середньоазіатський володар Тимур у 1395 р., вона агонізувала. Хани з гілки Орду, які замінили на головному троні вигаслих нащадків Бату, змагалися за владу з потомками інших братів Бату – Шейбана та Тука-Тимура. У процесі цієї боротьби від Золотої Орди почали відходити окремі улуси, перетво- рюючись на самостійні ханства1. Емір Едігей був останнім з золотоордин- ських політиків, який, підтримуючи ханів з гілки Орду (сам він не належав до Чингізидів, через що, подібно до Тимура, не міг проголосити себе ханом) і правлячи від їх імені, на деякий час відновив колишню могутність Золо- тої Орди у Східній Європі. Однак вперта боротьба з Тохтамишем та його синами врешті закінчилася утворенням ще одного окремого улусу – Ногай- ського. Татари вже не виступали могутньою державою, але ще залишалися силою, здатною турбувати сусідів – Московську державу, Литву та Польщу2. Великий Улус чи Велика Орда, як стали називати Золоту Орду в XV ст., хоча її правителі, продовжуючи утримувати давню столицю Сарай, далі вважали себе володарями всієї держави, реально розпався на дрібніші, в кожному з них правили з ханськими титулами Джучиди. Шейбанід Мах- мутек близько 1424 р. утворив самостійний Сибірський улус, який тоді ж так само повністю відділився від Золотої Орди. У 1429 р. інший Шейба- нід – Абулхайр-хан утворив Узбецький улус, який теж від 1431 р. відірвався від Золотої Орди. Тукатимурид Улуг-Мухаммед, втративши престіл Золо- тої Орди, у 1437 р. заснував окремий Казанський улус. 1445 р. Москва сама утворила васальний Касимівський улус з центром у Городку Мещерському (Касимові) на річці Оці, передавши його Касим-султану, синові Улуг-Му- хаммеда. У 1466 р. нащадок Орду – Махмуд відірвав від Золотої Орди Астра- ханський улус. Рештки Великої Орди, яка після “стояння на Угрі” 1480 р. втратила вплив на московські землі, ще до 1502 р. утримували сини хана Ахмеда, молодшого брата астраханського хана Махмуда, представники гіл- ки Орду. Вони загинули в боротьбі з ханами Ногайського улусу, які не були Чингізидами, а потомками еміра Єдигея. Мангитський (Ногайський) улус став політичною реальністю у другій половині XV ст. і зайняв територію 1 Греков Б. Д., Якубовский А. Ю. Золо- тая Орда и ее падение. – Москва, 1950. – С. 418. 2 Там же. – С. 418–419. 218 Сейран БІЛЯЛОВ від Пониззя Волги до витоків Тоболу та Іртиша, включаючи басейн Уралу3. Хани улусів, посталих на руїнах Золотої Орди, намагалися відновити всю велику державу. У цьому процесі з’явилося й окреме самостійне Кримське ханство. До- слідження формування державності кримських татар залишається актуаль- ним, тим більше сьогодні, з огляду на сучасну політичну ситуацію в Україні, втім також і навколо проблем з реабілітацією кримськотатарського народу. Незалежний Кримський улус утворив Хаджі-Герай, фактично, ще в 1428 р., але він відокремився від Золотої Орди аж у 1443 р., а в 1428–1434 рр. Хаджі-Герай як хан Великої Орди намагався відновити Велику (Золоту) Орду. Багато джерел невірно подають походження першого кримського хана. За турецькими істориками Джаннабі (ХVI ст.), Мунаджім-баші (ХVII ст.) Хаджі-Герай був сином Кучук-Мухаммеда; за Різван-пашею (XVII ст.) – си- ном Улуг-Мухаммеда, за анонімною “Короткою історією Кримських ханів” (XVII ст.) – Таш-Тимура4. Легенди литовських татар повідомляють: Хаджі- Герай з’явився на світ недалеко від замку Тракай у Литві. За твердженням Михалона Литвина (XVI ст.), він мав народитися поблизу Торуня5. Батьком його був Гіяс-ед-Дін, який належав до нащадків Тохтамиша (гілка Тука- Тимура, наймолодшого брата Бату), а матір’ю – Асія, донька заможного мірзи6. Ці відомості подаються у такому докладному і вірогідному джерелі, як “Муїзз ал-ансаб фі шаджарат салатін могул” (“Книга, що прославляє генеалогії у родовідному дереві монгольських султанів”)7. Його уклав за на- казом султана Шахруха, сина Тимура, у 1426 р. невідомий автор і згодом продовжив інший (Париж, Національна бібліотека Франції). Це найповні- ше і найдостовірніше джерело з геналогії Джучидів8. Отже, литовські легенди не відображають історичної правди. Бо Гіяс-ед-Дін тільки в 1427 р. емігрував до Литви, де і помер після 1445 р. Правда, перед цим він короткий час перебував у Литві в 1395 р. (Хаджі- Герай тоді ще не міг народитися), а потім знаходився у свиті Тохтамиша, якому доводився внучатим племінником. Хоча великий князь литовський Вітовт, охоче приймаючи на службу ординців, надав своїм гостям усе необ- хідне для існування, їхнє життя не можна назвати щасливим. Усі вони були вигнанцями, які покинули передгір’я і прикаспійські степи проти своєї волі9. Поза сумнівами лише те, що юні роки Хаджі-Герая пройшли в Литві. Навколо Гіяс-ед-Діна залишається багато загадок. За анонімною “Ко- роткою історією кримських ханів”, він був проголошений ханом Великої 3 Войтович Л. В. Нащадки Чингіз-хана. Вступ до генеалогії Чингізидів-Джучи- дів. – Львів, 2004. – С. 178–180, 218, 221, 161–167. 4 Смирнов В. Д. Крымское ханство под верховенством оттоманской Порты до начала ХVIII века. – Санкт-Петербург, 1887. – С. 218. 5 Мемуары, относящиеся к истории Южной Руси. – Киев, 1896. – Вып. 1. – С. 9. 6 Халим Гирай Султан. Розовый куст ханов или Краткая история Крыма. – Симферополь, 2004. – С. 14. 7 Eiusdem. Cülbün-i- Hanan. – Erzurum, 1990. – P. 23. 8 Войтович Л. В. Нащадки... – С. 32. 9 Гайворонский О. Повелители двух материков. – Киев; Бахчисарай, 2007. – Т. 1. – С. 13. 219ХАДЖІ-ГЕРАЙ – ПЕРШИЙ КРИМСЬКИЙ ХАН Орди у 1427 р., але не зумів закріпитися на престолі і мусив емігрувати до Литви до князя Вітовта, на підтримку якого спирався10. Азгар Мухамадієв на підставі монет з тамгою у вигляді натягненого лука (схожою на тамгу Саадет-Герая), вважав, що Гіяс-ед-Дін у 1422–1445 рр. володів Казанським улусом11. Але це твердження залишається дискусійним12. Предки Гіяс-ед-Діна здавна володіли Кримом. Уран-Тимур, син Тука- Тимура, наймолодшого брата Бату, одержав цей улус від хана Золотої Орди Менгу-Тимура (1267–1282)13. Відтоді нащадки Уран-Тимура тримали осно- вну частину півострова у своїх руках, спершу як еміри ханів Золотої Орди. Діда Хаджі-Герая, батька Гіяс-ед-Діна, – Таш-Тимура проголосили ха- ном Золотої Орди у 1395 р. еміри правого крила розгромленого війська Тох- тамиша14. Але фактично його влада не поширювалася далі території Кри- му, де він карбував монети з легендою “Султан правосудний Таш-Тимур”15, тобто вважав себе не кримським ханом, а ханом Золотої Орди. Але вистоя- ти в боротьбі з Тимуром Кульгавим, який нищив Золоту Орду, він не зміг і загинув у тому ж 1395 р. Таш-Тимур був сином Джанаса, двоюрідного брата Тохтамиша, останнього великого хана Золотої Орди. Синам Таш-Тимура Гіяс-ед-Діну та Девлет-Берди у 1395 р. довелося ря- туватися, відійшовши до Литви. Під час тієї втечі нукер Гіяс-ед-Діна лед- ве зберіг малолітнього сина свого господаря. За легендою, близько шести років юний Хаджі-Герай жив разом з цим нукером, поки той не повернув хлопчика родичам16. Існують й інші легенди про дитинство Хаджі-Герая. Згідно з ними, молодий принц дивом врятувався від загибелі, а також кілька років сам подорожував у степах. Він був змушений заробляти собі на хліб і пішов служити одному суфію17. “О, Аллах, Ти – володар царства, і даруєш владу, кому забажаєш”18. Ці слова Хаджі-Герай обрав девізом свого правління і викарбував на великій ханській печатці, якою скріплював свої накази19. Хаджі-Герай був глибоко віруючою людиною: легенди послідовно підкреслюють, що він поглиблено вивчав релігійні науки і ще в молоді роки здійснив хадж, супроводжуючи з Литви до Мекки свого родича20. Ці уроки не пройшли для молодого принца даремно, тому що пізніше як співвітчизники, так і іноземці в один голос відзначали моральні якості Хаджі-Герая. Наприклад, дуже відомим став його вчинок, який, можли- во, і не був чимось особливим для віротерпимого населення Криму, але 10 Войтович Л. В. Нащадки... – С. 220. 11 Мухамадиев А. Г. Булгаро-татарская монетная система ХII–XV вв. – Москва, 1983. – С. 125–127. 12 Войтович Л. В. Нащадки... – С. 220. 13 Абдуллаев И. Предки Гираев // Qasevet. – Бахчисарай, 2000. – № 27. – С. 12–13. 14 Сафаргалиев М. Г. Распад Золотой Орды. – Саранск, 1960. – С. 76–78. 15 Войтович Л. В. Нащадки... – С. 217. 16 Гайворонский О. Повелители... – С. 15. 17 Халим Гирай Султан. Розовый куст... – С. 12, 14–15. 18 Коран, 3:26 19 Усманов М. А. Жалованные акты Джучиева Улуса XIV–XVI вв. – Казань, 1979. – С. 144, 155–156. 20 Гайворонский О. Повелители... – С. 20. 220 Сейран БІЛЯЛОВ помітно виділявся на загальному історичному тлі епохи. Благаючи Аллаха та святих про перемогу над ворогами, Хаджі-Герай звертався і до Діви Ма- рії, якій був присвячений грецький монастир поряд з ханською фортецею у Кирк-Єрі. Після того, як боротьба закінчилася, хан збудував за свій кошт нові мечеті та медресе по всьому Криму, а щоб віддячити Діві Марії, про- дав двох своїх найкращих коней, купив на отримані гроші віск, зробив з нього дві велетенські свічки та віддав до монастиря21. Протистояння, що безупинно тривало в межах Великого Улусу, принесло важливі зміни. У 1419 р. емір Едігей, який ставив один за одним ханів з гілки Орду і правив від їх імені, загинув поблизу Сарайчука разом зі своїм останнім ставлеником – Дервішем у битві з сином Тохтамиша – Кадир-Берди. Родичі Тохтамиша негайно повернули собі втрачені володіння. Серед них були сини Таш-Тимура. Молодший брат Гіяс-ед-Діна – Девлет-Берди отримав Крим22. Це посередньо може свідчити, що сам Гіяс-ед-Дін у той час отримав Казань. Як тільки Девлет-Берди остаточно утвердився в Криму, він одразу пові- домив про це великого князя литовського Вітовта та єгипетського султана23. Девлет-Берди будував сміливі плани і мріяв не тільки повернути своєму родові спадковий кримський уділ, а й піднятись над усім Великим Улусом. Але йому на заваді став хан Борак – інший претендент на великоордин- ський престіл з гілки Орду. Борак за допомогою Тимуридів скинув з пре- столу Хаджі-Мухаммеда, але сам довго втриматися не зміг. Тимуриди хо- тіли бачити ханів Золотої Орди своїми васалами. Хоч Борак і розгромив біля Сигнаку військо Тимуридів на чолі з султаном Улуг-беком (15 лютого 1427 р.), наступного року він загинув сам24. Ще в 1427 р. розпочалася нова хвиля боротьби за престіл, в ході якої короткочасним ханом став Гіяс-ед-Дін. Після того, як він не зумів утверди- тися і був змушений втекти до Великого Князівства Литовського, того ж 1427 р. нарешті був проголошений ханом Золотої Орди Девлет-Берди, який оволодів давньою столицею Сараєм. Збереглися його монети, карбовані в 1427–1428 рр. в Астрахані25. Але, як і батько та брат, він ненадовго втримався. Не пройшло і кілька місяців, як хан Борак скинув і його 26. Борак та Девлет- Берди загинули майже одночасно. Напевно, що хана Девлет-Берди в цих походах супроводжував племін- ник Хаджі-Герай. І в 1428 р. після загибелі Девлет-Берди його прихильники проголосили ханом Хаджі-Герая. Номінально він вважався ханом Золотої Орди, але не зміг втриматися навіть у Криму. Улуг-Мухаммед, двоюрі- ний брат Таш-Тимура, суперник Девлет-Берди, при підтримці Вітовта не тільки повернув собі престіл, а й Крим27. Найбільший вплив при дворі 21 Халим Гирай Султан. Розовый куст... – С. 26. 22 Хромов К. О. О правлении ханов в Крыму в 1419–1422 гг. по нумизматиче- ским данным // X Всеросийская нумизма- тическая конференция. Тезисы докладов и сообщений. – Москва, 2002. – С. 92–94. 23 Золотая Орда в источниках. – Мос- ква, 2003. – Т. 1. – С. 235. 24 Войтович Л. В. Нащадки... – С. 157. 25 Там само. – С. 221. 26 Шильтбергер И. Путешествие по Европе, Азии и Африке. – Баку, 1984. – С. 36. 27 Золотая Орда в источниках. – С. 236. 221ХАДЖІ-ГЕРАЙ – ПЕРШИЙ КРИМСЬКИЙ ХАН Улуг-Мухаммеда мали три еміри зі знатних родів: Навруз з клану Мангит (син самого еміра Едигея, фактичнй хан Ногайського улусу), Айдер з клану Кунграт та Тегене (Ширинбек). Серед цих трьох кланів тільки Ширини від- носилися до Кримського юрту28. Ширинбек був сином Кепек-хана й онуком самого Тохтамиша та племінником Улуг-Мухаммеда. Відносини між ханом та Ширинбеком складалися не найкраще: хан побоювався впливового емі- ра, а сам Ширинбек та його брати Сарай-Мелік і Чагатай-Султан вважали, що хан нехтує їхньою думкою29. Через деякий час з’явився ще один претендент на великоординський престіл. У 1431 р. східні еміри, прихильники загиблого Борака, проголоси- ли ханом Кучук-Мухаммеда з гілки Орду30. Навруз з Ногайською ордою від- разу перейшов на його сторону31. Кучук-Мухаммед вибив Улуг-Мухаммеда з Сараю, але розгромити його не зміг. Врешті, Кучук-Мухаммед зберіг Сарай і титул хана Золотої Орди, а Улуг-Мухаммед – Астрахань та Крим, також вживаючи й титул хана Золотої Орди. Однак Улуг-Мухамед не зміг втрима- ти залишків своєї влади. Він посварився з братом еміра Айдара з клану Кун- грат і той вирішив помститися ханові. Він розшукав онука Тохтамиша Сеїд- Ахмеда, сина хана Керім-Берди, і проголосив його ханом на початку 1434 р. Улуг-Мухаммед був змушений відступити до північних окраїн Великого Улусу32. Навесні 1434 р. Сеїд-Ахмед здобув Крим й прогнав з Криму Хаджі- Герая, який продовжував носити титул хана33. Заволодівши Кримом, Сеїд- Ахмед почав винищувати конкурентів. Він оголосив Хаджі-Герая і всіх його родичів “ворогами держави” і наказав знищити всіх до одного34. Йшлося про дуже близьких родичів з гілки Тука-Тимура. Тому кримська верхівка не захотіла бачити ханом Сеїд-Ахмеда. У 1437 р. розбитий і прогнаний Кучук- Мухаммедом, Сеїд-Ахмед відкочував на Поділля, звідки від 1438 р. нападав на українські землі: Львів (1442), Олесько, Белз, доходячи аж до Гродна (1444). Він вміло використовував боротьбу між претендентами на Велике Князів- ство Литовське, вдаючись до підтримки князя Свидригайла Ольгердовича35. Але кримська верхівка ще менше хотіла бачити своїм зверхником Ку- чук-Мухаммеда. Тому, порадившись, беї родів Ширин і Барин відправили посольство до великого князя Казимира. Кримські посли пояснили литов- ському правителю, що хочуть бачити своїм ханом Хаджі-Герая і просять відпустити його до Криму36. Коли Хаджі-Герай зі свитою добрався до Криму, більшість беїв та мурз присягнули йому на вірність, а литовський маршалок Радзивіл затвердив його від імені великого князя литовського Казимира Ягеллончика37. Так у 28 Гайворонский О. Повелители... – С. 16–17. 29 Сафаргалиев М. Г. Распад Золотой Орды. – С. 236–237. 30 Трепавлов В. В. История Ногайской Орды. – Москва, 2002. – С. 108–109. 31 Там же. – С. 108–110. 32 Urekli М. Kırım hanliğinın kurulusu ve osmanlı himayesinde yükselişi. – Ankara, 1989. – С. 177, 181–182. 33 Войтович Л. В. Нащадки... – С. 220. 34 Смирнов В. Д. Крымское ханство... – С. 185–188. 35 Войтович Л. В. Нащадки... – С. 220. 36 Гайворонский О. Повелители... – С. 19. 37 Халим Гирай Султан. Розовый куст... – С. 15. 222 Сейран БІЛЯЛОВ 38 Халим Гирай Султан. Розовый куст... – С. 15. 39 Войтович Л. В. Нащадки... – С. 224–225. 40 Там само. – С. 220–221. 41 Федоров-Давыдов Г. А. Общественный строй Золотой Орды. – Москва 1973. – С. 63–65. 42 Гайворонский О. Повелители... – С. 23. 43 Там же. 44 Там же. 1441 р. Хаджі-Герай вступив у місто Кирим (Солхат) – давню резиденцію його предків-емірів38. В історії Криму відкрилася нова сторінка: колишній ординський улус став незалежною державою. Нерідко початок Кримського ханства датують 1443 р., коли Хаджі-Герай повністю закріпився в Криму, приборкавши всіх противників, і розпочав карбувати монети в Кирк-Ері (Чуфут-Кале). Значну роль у його утвердженні відіграла донька Тохтами- ша – Джанике-хатун, яка після загибелі чоловіка – знаменитого еміра Єди- гея – від 1420 р. тримала центральний Крим з Чуфут-Кале, перетворивши фортецю в опорну базу Хаджі-Герая. Хаджі-Герай збудував на її могилі дюрбе (мавзолей), який зберігся серед руїн Чуфут-Кале досі39. Тим часом на просторах Великого Улусу не втихала боротьба. Орда розпалася на чотири частини. Кучук-Мухаммед правив у Сараї, але його володіння танули на очах. Від імперії відкололася північна окраїна – Улуг- Мухаммед перетворив її на незалежне Казанське ханство. У західних зем- лях від Дону до Дністра правив Сеїд-Ахмед, якого вигнано з Криму і який вважав себе правителем усієї Орди. 1452 р. Сеїд-Ахмед знову напав на укра- їнські землі, які обороняли дружини удільних волинських князів. Він спус- тошив території від Поділля до самого Львова. Зібравши трофеї, Сеїд-Ах- мед відійшов назад. Хаджі-Герай несподівано напав на його стан, коли він з військом відпочивав на березі Дніпра, і розбив його40. Символом влади ординського хана була його кочова ставка – “ордоба- зар” з тронним шатром. Де б не перебував хан – у столиці чи в похідному таборі, “ордобазар” завжди подорожував з ним. Будь-який Чингізид, захо- пивши цю ставку, отримував разом з нею титул попередника41. Саме це і сталося на берегах Дніпра: прогнавши Сеїд-Ахмеда, Хаджі-Герай вступив до покинутого шатра і посів його місце. З цього моменту Хаджі-Герай вва- жався номінальним правителем усієї Орди42. В Орді було прийнято, що кожний новий хан своїми наказами підтверджував привілеї попередників. Хаджи Гераю також довелося підписувати велику кількість документів. З них зберігся тільки один, але найважливіший43. Імперія Чингіз-хана, разом з Кримом та Кипчакським степом, завоюва- ла майже всі східнослов’янські князівства. Хани Золотої Орди отримали ці землі у спадок, збирали з них данину і затверджували місцевих правителів. Але з часом, коли Золота Орда стала розпадатися, колишня залежність по- чала слабнути, а подекуди й взагалі зникати, як, наприклад, на українських землях, частина яких, зокрема королівство Русі, звільнилися від ординської залежності ще на початку XIV ст., а інші вивели з-під ординської влади ли- товські князі, чиї українські князівства були інкорпоровані до складу бага- тонаціонального Великого Князівства Литовського44. Однак Орда вважала ці землі своїми доти, поки хан Тохтамиш, який після розгрому 1395 р. пере- ховувався у литовського князя Вітовта, не виписав на знак подяки особли- 223ХАДЖІ-ГЕРАЙ – ПЕРШИЙ КРИМСЬКИЙ ХАН вий ярлик, яким офіційно передав під владу Литовського князівства всі ко- лишні володіння Орди на українських та білоруських землях45. Цей ярлик, на прохання литовських послів, підтвердив і Хаджі-Герай. Хаджі-Герай як перший правитель незалежного Криму був далеко- глядним стратегом й умів вірно оцінити політичну ситуацію і згідно з цим скерувати свою діяльність. Це відіграло ключову роль у вирішенні завдан- ня, яке поставив час: утвердження Криму як самостійної держави. Заслуга Хаджі-Герая у тому, що він відмовився від подальшої боротьби за престіл Великої Орди та зробив ставку на консолідацію саме Кримського ханства. Зовнішня політика займала найважливіше місце в діяльності Хаджі- Герая, і це цілком закономірно. Серед багатьох причин, які привели до від- ділення Криму від агонізуючої Батиєвої імперії, була і та, що тюркські жи- телі Кримського півострова виявилися значно більше, ніж їх прикаспійські та поволзькі брати, залученими до орбіти міжнародних відносин. На це вплинуло географічне розташування півострова, який з давніх часів слу- гував ареною зіткнення та переплетення зацікавлень найрізноманітніших держав і народів46. Значення зовнішньополітичних зв’язків для Хаджі-Герая було тим більшим, що своїм сходженням на престіл він був зобов’язаний зарубіжній підтримці, зокрема, – великого литовського князя Вітовта47. Якщо перший кримський хан справді народився і виріс у Литві, то можна стверджувати, що зі світом європейської міжнародної політики він мав по- знайомитися доволі рано. Надзвичайно важливими в період становлення державності кримських татар стали стосунки з генуезькою Кафою. Така складна галузь державної по- літики, як зовнішня політика, не може обійтися без чітко визначеного курсу. Безсумнівно, його Хаджи Герай мав і він був спрямований на перетворення Криму на рівноправного й авторитетного учасника міжнародних відносин. Відносини італійських колоній з Хаджі-Гераєм складалися непросто. Хан підозрював генуезців у незадоволені з його приходу до влади. Вони ж були впевнені в намірах кримського правителя захопити та розорити Кафу. Щодо цього серед дослідників немає однозначного погляду. Олекса Гайворонський, наприклад, твердив, що навряд, чи хан дійсно хотів нане- сти збитків місту, від якого до його скарбниці надходив невичерпний потік золота і срібла48. Інші автори вважають, що Хаджі-Герай, прийшовши до влади, приступив до консолідації ханства, шлях до чого бачив, зокрема, у витіснені з Криму генуезців49. Найвірогіднішим перший варіант. За прав- ління Хаджі-Герая Орда ще не хотіла визнавати незалежності кримського правителя. Навряд чи хан був зацікавлений у відкритті південного фронту в той час, коли становище на півночі було ще дуже нестабільним. Водночас 45 Грушевський М. Історія України- Руси: В 11 т., 12 кн. – Київ, 1993. – Т. 4. – С. 457–462. 46 Гайворонский А. К вопросу об отно- шениях Крымского ханства и генуэзской Кафы // Qasevet. – Бахчисарай, 2002. – № 1(29). – С. 39. 47 Греков Б. Д., Якубовский А. Ю. Золо- тая Орда... – С. 420. 48 Гайворонский О. Повелители… – С. 23. 49 Возгрин В. Е. Исторические судьбы крымских татар. – Москва, 1992. – С. 144. 224 Сейран БІЛЯЛОВ хан не втрачав можливості нагадати своїм сусідам, хто в домі господар. Це він робив для того, аби утримати їх від політичних авантюр50, тобто під- тримки інших Чингізидів. Задля цього Хаджі-Герай час від часу посилав до Кафи з “дружніми візитами” родичів, яким генуезці, згідно зі звичаєм, зобов’язані були вручи- ти дорогі подарунки. До міста декілька разів приїжджала мати Хаджі-Ге- рая – причому, як повідомляли очевидці, вона залишилася незадоволеною тим, що під час другого візиту дарунки були скромнішими, ніж першого разу51. У місті побував й один із синів хана, якого батько спеціально вбрав в одяг бідняка, щоб генуезці за свій рахунок забезпечили гостя дорогим вбранням. Подібні візити до генуезького консула були справжнім розорен- ням для кафінської скарбниці, але відмовити родичам могутнього сусіда у гостинності вони не сміли52. Така владна поведінка хана виявилась дієвим засобом: генуезька влада під страхом великого штрафу заборонила своїм підданим не тільки втручатися у внутрішні справи ханства, а й навіть гово- рити з ханськими послами без дозволу консула53. Влітку 1454 р. на морському горизонті Кафи з’явилася турецька ескадра з 56 кораблів. Очолював її капудан Демір-ках’я. Подемонструвавши біля Керчі, османські кораблі повернули в сторону Кафи. Це дуже занепокоїло генуезців. Їх хвилювання збільшилися, коли пішли чутки, що командир ту- рецької ескадри відіслав послів до Хаджі-Герая і домовився разом з ним взя- ти Кафу54. Увечері наступного дня до міста підійшов озброєний загін, який намагався прорватися до Кафи. Атака була відбита і тоді турецька ескадра підійшла ближче до міських мурів, очевидно, щоб провести вирішальний наступ55. Невідомо чим все могло закінчитися, якби на третій день зі степу не вийшов Хаджі-Герай із шеститисячним військом. Хан вступив у пере- говори з командиром турецької ескадри. Наступного дня османи, взявши провіант, відступили від Кафи56. Після інценденту Хаджі-Герай запропону- вав генуезцям укласти з ним союз, на який вони погодилися. При цьому хан отримав з кафінської скарбниці одноразово 125 кілограмів срібла, а також була підвищена на 150 аспрів у день звичайна виплата кримському прави- телеві57. Багато дослідників вважають, що турки прийшли до Криму на за- прошення самого хана. Віктор Гейд стверджував, що Хаджі-Герай від самого початку оголосив війну Кафі та уклав з Туреччиною союз проти неї58. Ана- логічноїої ж думки притримуються такі дослідники, як Михайло Волков59, 50 Гайворонский А. К вопросу... – С. 35. 51 Данилова Э. В. Каффа в начале второй половины XV в. // Феодальная Таврика. – Киев, 1974. – С. 201. 52 Там же. С. 203. 53 Юргевич В. Устав для генуэзских коло- ний на Чорном море, изданный в Генуе в 1449 году // Записки Одесского общества истории и древностей (далее – ЗООИД). – Одесса, 1863. – Т. 5. – С. 739–740. 54 Колли Л. П. Хаджи-Гирей и его по- литика // Известия Таврической ученой архивной комиссии. – Симферополь, 1913. – № 50. – С. 126. 55 Гайворонский А. К вопросу... – С. 35. 56 Колли Л. П. Хаджи-Гирей... – С. 123–132. 57 Данилова Э. В. Каффа... – С. 211. 58 Гейд В. История торговли Востока в средние века // Известия Таврической ученой архивной комиссии. – Симферо- поль, 1915. – № 52. – С. 137. 59 Волков М. Четыре года города Кафы: 1453, 1454, 1455, 1456 // ЗООИД. – Одесса, 1872. – Т. 8. – С. 11–144. 225ХАДЖІ-ГЕРАЙ – ПЕРШИЙ КРИМСЬКИЙ ХАН Євген Зєвакін та Микола Пенчко60. Володимир Возгрін вважав, що укла- дення союзу відбулося після прибуття турецької ескадри до Криму61. На противагу, Василь Смірнов стверджував, що випадкова поява турецьких військ дала хану зручний привід для того, аби налякати Кафу і змусити виплатити йому велику суму62. Людвіг Коллі як аргумент існування по- дібного кримсько-османського союзу висловив думку про намір Хаджі- Герая позбутися сусідства християн63. Але у внутрішній та зовнішньопо- літичній діяльності хана важко знайти приклади вчинків, мотивованих міркуваннями релігійної нетерпимості64. Для міст Кримського ханства, як старих, так і нових, однонаціональ- ність не характерна. Навіть в Ескі-Юрті, одному з центрів кримського іс- ламізму, населення вже в наприкінці XIII ст. було поліетнічним65. Окрім вірмен, грузинів, греків, генуезців, тут мешкали юдеї, черкеси, п’ятигорці, цигани. Від кінця XV – початку XVI ст. стрімко почало зростати за рахунок ясиру (переважно жінок) слов’янське населення. Якщо ж жінки практично відразу інтегрувалися до татарського етносу, то чоловіки незабаром утвори- ли цілі села вихідців як з України, так і Росії. Загальна чисельність населення Кримського ханства не встановлена. Власне про татарську його частину можна сказати наступне: кримські вій- ська налічували від 15 до 100 тисяч66. Найбільший зафіксований джере- лами склад – 250 тисяч67, але це, зрозуміло, перебільшення. Реальнішою виглядає цифра до 100 тисяч. Враховуючи, що сюди входили всі чоловіки, здатні носити зброю у віці між 18 та 60 роками, загальне число татар у цей період могло сягати до 300 тисяч. Усі інші етнічні групи сумарно навряд чи перевищували 100 тисяч. Переважна більшість з них (греки, готи, алани, вірмени, грузини, генуезці, венеційці, слов’яни) була християнами, решта (караїми, жиди, черкеси, п’ятигорці, цигани) – дотримувалися інших ре- лігій. Степові алани та різні тюркомовні відлами стали мусульманами й інтегрувалися до кримськотатарського етносу68. Взаємовпливи різних етнічних груп відображалися і на культурному рівні. Дуже корисною виявилася економічна співпраця татар з італійцями, які привезли до Криму новітню сільськогосподарську технологію, а також нові методи перероблення сільськогосподарської продукції69. Щ обільше, 60 Зевакин Е. С., Пенчко Н. А. Из исто- рии социальных отношений в генуэзских колониях в Северном Причерноморье в XV в. // Исторические записки. – Москва, 1940. – Вып. 7. – С. 138. 61 Возгрин В. Е. Исторические судьбы... – С. 146. 62 Смирнов В. Д. Крымское ханство... – С. 127. 63 Колли Л. П. Хаджи-Гирей и его поли- тика. – С. 122. 64 Гайворонский А. К вопросу... – С. 43. 65 Возгрин В. Е. Исторические судьбы... – С. 134. 66 Сыроечковский В. Е. Мухаммед-Герай и его вассалы // Ученые записки Москов- ского государственного университета. – Москва, 1940. – Вып. 61. – С. 43. 67 Инальчик Х. Хан и племенная арис- тократия: Крымское ханство под управ- лением Сахиб-Гирея // Панорама-Фо- рум. – 1995. – № 3. – С. 73–74. 68 Войтович Л. Формування кримсько- татарського народу. Вступ до етногене- зу. – Біла Церква, 2009. – С. 191–197. 69 Лашков Ф. Ф. Исторические очерки крымско-татарского землевладения. – Симферополь, 1991. – С. 29. 226 Сейран БІЛЯЛОВ генуезці економічно заохочували походи татар за ясирем, який вони де- шево скуповували від “постачальників”, а потім з великою вигодою про- давали за Босфором70. Але співіснування такого дивовижного навіть для наших часів конгло- мерату різноетнічних поліконфесійних масивів було б неможливим без ві- ротерпимості татарського населення, також поліетнічного (процес інтегра- ції кримськотатарського етносу ще не був завершений), але мало спільну релігію. Зазначена риса різко виділяє кримських татар з усього ісламського світу. Це була, за словами радянських вчених, “дивовижна навіть для сунітів віротерпимість”71 – продовженням віротерпимості язичників-монголів часів Чингіз-хана і його перших спадкоємців. Наприклад, відомо, що Успенський монастир, розташований недалеко від Бахчисарая, користувався не тільки матеріальною підтримкою ханів, а й “авторитетом серед татар”72. Інший мо- настир, Георгіївський (мис Фіолент), безперешкодно функціонував, з невели- кою перервою, понад тисячу років (890–1920-ті роки). У Кафі в дотурецький період поряд з мечетями і медресе височіли бані 17 котолицьких храмів і двох монастирів з латинськими школами при них, грецькі храми та монас- тирі, вірменські, руські церкви, юдейські та караїмські синагоги і т.д.73 Католицькі монастирі в Криму виконували роль центрів християнської місії: тут посланці Європи вивчали мови, звичаї, культуру Сходу для того, щоб відбути як місіонери до далеких країн Азіатського континенту. З іншого боку, на відміну від мусульманських країн, в Криму ніколи не могли скласти- ся військово-релігійні групи і цілі ордени на зразок муттавіїв (мусульман-до- бровольців), гази (борців за віру) і т. п., які зазвичай утворювали цілі прошар- ки населення. Ці ордени вороже ставилися до чужинців. Ніколи не було в Криму й прихильників поширеної на Сході ідеї священної війни (джихаду), який складав головну опору мусульманських правителів у їх походах. Крим- ські хани виступали суто військовими вождями – не ідеологічними74. Після описаного епізоду 1454 р. і до самого кінця правління Хаджі-Ге- рая у 1466 р. відносини Кримського ханства й генуезьких володінь не відзна- чені якимись яскравими подіями. У 1465 р. до Хаджі-Герая прибули посли від папи Павла II та імперато- ра Фрідріха III, які збирали антиосманський альянс. Хан вислухав гостей і сказав, що остаточне рішення залишається за його союзником і покровите- лем Казимиром: якщо він виступить проти османів, то Хаджі-Герай встане поруч з ним75. Тоді посольство відбуло до польського короля. Він спершу теж погодився із запропонованим планом, однак так і наважився розпо- чати небезпечну війну з Туречиною. Наскільки б не виявилася важливою тема, яку підняли європейці, ува- га Хаджі-Герая в той час була привернута до іншої події, що відбулася за декілька днів до приїзду папських послів. Перемога Хаджі-Герая над Сеїд- 70 Данилова Э. В. Каффа... – С. 113–116. 71 Возгрин В. Е. Исторические судьбы... – С. 134. 72 Фадеева Т. М. По горному Крыму. – Москва, 1987. – С. 82. 73 Якобсон А. Л. Крым в средние века. – Москва, 1973. – С. 124. 74 Возгрин В. Е. Исторические судьбы... – С. 135. 75 Гайворонский О. Повелители... – С. 29. 227ХАДЖІ-ГЕРАЙ – ПЕРШИЙ КРИМСЬКИЙ ХАН Ахмедом у 1452 р. не позбавила Крим загрози зі сторони ординських ханів: хоча кримський правитель і заволодів західним крилом улусу Бату, його східна частина, від Дону до Уралу, все ще залишалась під владою ворожо- го Кучук-Мухаммеда. У 1459 р. Кучук-Мухаммед помер і за трон почали змагатися два його сини: Ахмед та Махмуд. Переможцем став Махмуд, але Ахмед не збирався миритися зі своєю поразкою76. 1465 р. Махмуд зібрав усе підвладне йому військо та пішов походом. У серпні орда встала на Дону, звідкіля був відкритий шлях на Московію, ли- товську Україну та Крим. Хаджі-Герай не став чекати, поки ворог вирішить на кого скерувати свій удар, – він сам вийшов з армією до Дону та вдарив першим. З цієї битви Хаджі-Герай вийшов переможцем. Махмуд повернув до Сараю, але звідти його прогнав брат Ахмед. Тоді скинутий правитель сховався у місті Хаджі-Тархан поблизу гирла Волги77 (згодом тут утворено Хаджі-Тарханське, тобто Астраханське ханство). Ця перемога стала вершиною досягнень Хаджі-Герая – він взяв верх над сарайським ханом, але так і не зміг скористатися плодами своєї слави. У серпні 1466 р. перший хан незалежної Кримської держави Хаджі- Герай помер, причому ходили чутки, що його отруєно78. Хана поховано в Салачікському мавзолеї. Можна стверджувати, що належна оцінка його ді- яльності ще потребує докладного дослідження Кримський інженерно-педагогічний університет 76 Сафаргалиев М. Г. Распад Золотой Орды. – С. 264. 77 Там же. – С. 265. 78 Гайворонский О. Повелители… – С. 30.

Хаджі-Герай – перший кримський хан

Institution

Ähnliche Einträge